Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

та південноазійці пристосовують індустріялізм, капіталізм та лібералізм, винайдені в дев'ятнадцятому сторіччі, до своїх потреб. Він міркує, що в першій половині двадцять першого сторіччя панування Заходу поступиться місцем пофрагментованому глобальному порядкові з кількома валютними зонами (доларовою, євро та юаневою) та сферами економічного/військового впливу (американська сфера в Європі, південно-західній і, можливо, південній Азії; китайська сфера у східній Азії та Африці). В кожній з цих сфер домінуватиме своя культурна традиція (євроамериканська, конфуційська тощо). Але в другій половині сторіччя, вважає він, заговорять числа: Китай пануватиме й відбудеться істернізація світу.

Жак екстраполює шляхи, якими Китай використовував свою потужність починаючи від дев'яностих років, і доходить висновку, що синоцентричний світ двадцять першого сторіччя буде цілком відрізнятися від західного світу дев'ятнадцятого та двадцятого сторіч. Він буде ще єрархійнішим, а давня китайська ідея, що чужинці мають приходити до Серединного королівства лише як прохачі, що несуть данину, заступить західні теорії про номінальну рівність держав та інституцій. Він буде аліберальним, відкине західну риторику щодо загальнолюдських вартостей, а його державні діячі не будуть дозволяти жодної опозиції владі політичних керівників. В усьому світі люди забудуть про славу євроамериканського минулого. Вони будуть вивчати мандаринську мову замість англійської, вшановувати Чжен Хе замість Колумба, читати Конфуція замість Платона та захоплюватися постатями китайського Відродження, як-от Шень Куо, а не італійцями, як-от Леонардо.

Деякі стратеги вважають, що глобальне панування Китаю наслідуватиме конфуційські традиції мирного мистецтва врядування й відтак буде менш військово агресивним, ніж західне; інші з цим не погоджуються. Китайська історія чіткої підказки не дає. Безперечно, в Китаї були лідери, що заперечували війну як політичний інструмент (особливо серед шляхти та чиновництва), але було й багато таких, що часто застосовували силу; серед них кілька перших імператорів практично кожної династії, крім Сун. Теоретики міжнародних стосунків, що називають себе "реалістами", загалом кажуть, що обережність Китаю після корейської війни пов'язана радше зі слабкістю, ніж із конфуційством. Від 2006 року військові витрати Пекіна щороку зростають на 16 відсотків і в 2020-х роках досягнуть рівня витрат Америки. Залежно від рішень майбутніх лідерів піднесення Сходу до глобального панування в двадцять першому сторіччі може бути ще кривавішим, ніж піднесення Заходу в дев'ятнадцятому та двадцятому.

Отже, маємо те, що маємо. Можливо, великі чоловіки та жінки допоможуть Америці, збережуть західне панування ще на кілька поколінь; можливо, недолугі ідіоти на якийсь час перервуть піднесення Китаю. Можливо, Схід звестернізується, можливо, Захід істернізується. Можливо, ми всі зберемося разом у глобальному селі, а може, розчинимося в конфлікті цивілізацій. Можливо, всі стануть багатшими, а можливо, ми спалимо себе в Третій світовій війні.

Безліч суперечливих прогнозів найбільше нагадує оповідь про слона та сліпців, що його кожен з них уявляв собі цілком інакшим. Єдине пояснення того, чому Захід панує, я запропонував у четвертому розділі, де згадував цю оповідь. Трохи прояснити ситуацію може індекс суспільного розвитку. Тепер я хочу запропонувати такий самий підхід і подивитися, яким буде видаватися слон через сто років.

2103

 

тже, подивімося ще раз на рисунок 12.1, зокрема на точку, де 2103 року криві суспільного розвитку Сходу та Заходу перетинаються. Згідно з показником на вертикальній осі, індекс суспільного розвитку становитиме тоді понад п'ять тисяч балів.

Це дивовижне число. За чотирнадцять тисяч років від кінця льодовикового періоду до 2000 року нової ери суспільний розвиток побільшав на дев'ятсот балів. За наступні сто років, згідно з рисунком 12.1, він має зрости ще на чотири тисячі балів. Дев'ятсот балів привели нас від печерних розписів Альтаміри до атомної ери, куди приведуть нас наступні чотири тисячі? Мені видається, питання саме в цьому. Ми не зрозуміємо, що буде після Кимерики, якщо спочатку не з'ясуємо, яким буде світ на п'яти тисячах балів.

2000 року економіст Джеремі Рифкін сказав: "Схоже, наш спосіб життя за наступні кілька десятиріч перетвориться фундаментальніше, ніж за попередню тисячу років"[479]. Це видається екстремістичним, але якщо рисунок 12.1 справді окреслює обриси майбутнього, то проекція Рифкіна є серйозною недооцінкою. Згідно з графіком, між 2000 та 2050 роками суспільний розвиток зросте вдвічі більше, ніж за попередні п'ятнадцять тисяч років, а на 2103 рік він знов подвоїться. Яке посміховище з історії!

Саме тут зазнають поразки всі спроби прогнозування, що я обговорював у попередньому розділі. Всі експерти екстраполюють теперішнє на найближче майбутнє, і всі, хоч як це дивно, доходять висновку, що майбутнє буде дуже подібне до теперішнього, але з багатшим Китаєм. Якщо ми натомість піддамо питання тягареві цілої історії, тобто поговоримо з Духом Минулого Різдва, нам доведеться визнати, що наступний сплеск суспільного розвитку буде безпрецедентним.

Підтекст рахунку розвитку в п'ять тисяч балів приголомшує. Якщо заради простоти доведення ми припустимо, що співвідношення внесків чотирьох показників — енергоздобутку, урбанізації, інформаційних технологій та здатности вести війну — у загальному рахунку суспільного розвитку 2103 року буде таким самим, як 2000 року[480], то через сторіччя від сьогодні будуть існувати міста зі 140 мільйонами мешканців (уявіть собі Токіо, Мехіко-Ситі, Нью-Йорк, Сан-Пауло, Мумбай, Делі та Шанхай разом), де пересічна людина буде споживати 1,3 мільйона кілокалорій енергії на добу.

Наочно уявити п'ятиразове збільшення здатности вести війну ще важче. Ми вже тепер маємо досить зброї, аби кілька разів зруйнувати світ, і, замість просто примножувати кількість ядерних боєголовок, бомб та іншої зброї, двадцять перше сторіччя побачить, мабуть, технології, що зроблять зброю двадцятого сторіччя застарілою так само, як виглядає мушкет порівняно з кулеметом. Напевне стане реальністю щось на кшталт "Зоряних війн", антиракетного щита, що його американські науковці розробляли від вісімдесятих років. Воювати замість нас будуть роботи. Кібернетична війна набере загальної ваги. Нанотехнології перетворять звичайні матеріяли на непроникний панцер чи вбивчу зброю. І кожна нова форма нападу буде спричиняти появу ще складніших форм захисту.

Однак найважче збагнути суть змін в інформаційних технологіях. Двадцяте сторіччя привело нас від примітивного радіо та телефонів до інтернету. Цілком можна припустити, що двадцять перше дасть усім у розвинених осередках змогу миттєвого доступу та повного викликання всієї інформації в світі, їхні мізки об'єднуватимуться у мережу подібну — чи вбудовану — до велетенського комп'ютера, з потужністю обчислювання у трильйони разів більшою, ніж сума мізків та машин нашого часу.

Звичайно, все це видається неможливим. Міста зі 140 мільйонами мешканців не можуть функціювати. Світ не має стільки нафти, вугілля, газу та урану, аби забезпечити 1,3 мільйона кілокалорій на добу мільярдам людей. Нано-, кібер- та роботовійни знищили б нас усіх.