Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Помилувавшись творцем маскувального туману, який все ще перебував у несвідомому стані, Юміл голосно хмикнув, порився в кишені і, знайшовши там тонкий срібний браслет, заклацнув його на зап'ястя мага. Цей маг справді виявився зовсім молодим і, напевно, недосвідченим, зате дуже сильним, якщо вірити його колезі з побитою фізіономією.

Цей же колега, який теж отримав свій браслет, і відразу ж, немов за помахом чарівної палички, розгубив нахабство і впевненість у тому, що Юміл чогось там не посміє, розповів, звідки взялися кораблі і чому грабувати купців вирішили біля Хребта Дракона.

Історія виявилася проста і нехитра. У одного не дуже багатого і не дуже шляхетного землевласника народився син. Землевласник все своє життя вирощував зернові, овочі, фрукти і навіть раків у спеціально викопаних ставках, і горя не знав. Конкурентів у нього в цих місцях практично не було. Не вважати ж конкурентами селян, які перебиваються з урожаю на невеликих полях на рибний улов і збирання грибів-ягід у сезон.

А потім наївний землевласник одружився з гарною дівчиною, яку вибрав не через красу, посаг чи відповідних батьків, а суто за характером. Прожив із нею дванадцять років, обзавівся шістьма доньками і, нарешті, дочекався спадкоємця. І вчинив, мабуть, як всякий батько, який надто довго цього спадкоємця чекав — оточив його турботою, нагнав вчителів, задарував подарунками, а коли в хлопчика ще й магічний дар виявився, взагалі мало не помер від гордості.

Ось дитина і виросла з думкою про свою унікальність, казна які таланти і практично обраність. Хіба до багатьох магів вчителі їздять додому? Причому не аби які, а прямо зі столиці.

І хіба має такий обдарований, великий і вмілий маг вирощувати якусь картоплю на продаж?

Хлопець вважав, що не повинен тим займатися. Що на нього чекають подвиги, красуні та купа грошей, які отримає без особливих зусиль. А коли одному приятелю дісталися у спадок три кораблі, план з видобутку грошей був практично придуманий. Залишилося лише знайти ще кількох приятелів із кораблями і без бажання возити на них товари. На що було витрачено майже два роки.

— А тут ви як опинились? — спитав Юміл, розмірковуючи, як вибити з безперечно талановитого молодика думки про обраність. Тим більше, його тато з родючими землями зайвим точно не буде.

— Ну, тут же хазяйка — жінка, найкраще місце, — не дуже впевнено сказав побитий маг.

Хазяйка, яка так хвацько ледь не перевернула його корабель, посміхнулася лагідно-лагідно, і бідолаха відчув себе зовсім незатишно.

— Тим більше тут і без нас пірати були, ніхто ж не помітить, — додав він ще більш невпевнено.

— Ключове слово були, — сумно сказав капітан Бахлаш.

— Чудово, — сказав Юміл. — Просто неперевершено. Сподіваюся, більше недоумків, не здатних пов'язати воєдино заміжжя, флот, що проходить повз, і присмирілих піратів не з'явиться. Ах, так, чому ви, дурні, вирішили ховати кораблі в тумані?

— Щоб ніхто не зрозумів скільки їх, — розгублено зізнався бранець. Потім зворушливо шморгнув носом і несміливо зізнався: — І ми гроші партнерам повинні. На ремонт позичали.

— Я зараз прямо розплачуся від жалю, — сказала Ліїн.

— Ідемо до Кінчика Хвоста, — вирішив Юміл. — Сортуватимемо видобуток. Бахлаш, вам кораблі, що горіли, потрібні? Чи цих двох вагітних каракатиць прямо тут затопити?

— Я знайду покупців, — засяяв піратський капітан, розуміючи, що репутація сміливої людини таки вигідна. Надіслали б пірати сюди когось іншого і непотрібні Веливері кораблі дісталися б цьому іншому.

***

А у столиці, разом із початком чергового свята наречених, почалися неприємності у молодого імператора. Матінка раптом, зовсім несподівано, згадала, що він не одружений і почала ходити слідом, запевняючи, що на святі буде аж три потрібні дівчини і йому негайно слід вибрати одну з них. Бо якщо тягтиме, хтось візьме і вибере за нього. Щоправда, чому вона була впевнена, що це неодмінно станеться, матінка не говорила.

Ромулу ж, відверто кажучи, було зовсім не до незнайомих дівчат, нехай вони благородні, прекрасні та просто чудові. Він намагався тихо та непомітно вивезти на Драконячий Хребет знайому. Зовсім не коханку, як можна було подумати, а доньку людини, яка навчила його багатьом потрібним і корисним речам. Того, хто зустрівся на шляху, саме тоді, коли був дуже потрібен хтось здатний підтримати і вчасно окоротити, незважаючи на титули.

Обір Маяса, колишній найманець, взагалі на різні титули особливо не зважав. Хіба що володарі цих титулів платили йому.

Втім, Обір був розумним чоловіком. Коли зрозумів, що влип у дуже неприємну історію, зумів вчасно втекти. Втекти, не ставши, на відміну від жадібних приятелів, чекати на обіцяні гроші. І зробив правильно, бо про тих друзів більше ніхто й нічого не чув.

А Обір відростив бороду, з якою його б і рідна мама не впізнала, і оселився біля однієї молодої вдовички. А потім ще й єгерем зумів улаштуватися, ким і був і досі. І цього разу втікати не збирався, вважав, що нікому старий мисливець не знадобиться. А якщо знадобиться... так дружина два роки тому померла від хвороби, і лишилося тільки доньку відвезти подалі. А там він згадає, що був непоганим воїном, і бажаючі його крові, навіть отримавши її, дуже про своє бажання пошкодують. А оскільки донька мала незабаром вирушити в подорож, нібито до нареченого, підкореного її красою, то й турбуватися йому не було про що.

Іншою проблемою імператора Ромула був посланець Золотих Туманів. Він з'являвся в найнесподіваніших місцях і починав вести дивні розмови, які зводилися до того, що слід прямо зараз піти і покликати вогняного птаха. На щастя, він відстав за три дні до обряду. Мабуть, вирішив, що три дні його бар'єрні хвилі почекають.

Третьою проблемою були адмірали, сановники та інші шляхетні мужі, що з'їжджалися до палацу, а також деякі жінки. Одні старанно його ігнорували і всіляко виявляли неповагу, і їм можна було відповідати взаємністю. Інші намагалися завоювати його добре ставлення. Треті безглуздо перебігали від перших до других і намагалися розібратися, що відбувається.