Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Ромул теж деякий час намагався і навіть почав розмірковувати про те, як відібрати пости у перших і передати їх другим. Перші йому точно не потрібні. Але довго думати над цією проблемою не довелося. Бо якщо вірити листу від Кадмії Ловарі, більшість цих перших незабаром буде зжерла демонами, з якими вони так необережно зв'язалися.

Звідки Ловарі знає про зв'язки з демонами, вона не писала. Але причин для того, щоб не вірити, Ромул не мав. І він вирішив просто почекати, зображуючи наївність та нерозуміння ситуації.

А потім прийшов перший день Тихого Сезону, а разом із ним і ритуал призову вогняного птаха. Наречені, серед яких були й вибрані вдовою імператрицею благородні красуні, дивилися на Ромула хто призивно, хто розгублено, а хто і відверто злякано. Напевно, всі як одна вирішили, що він саме на них вирішить одружитися. Та й морально до цього готувалися. А може, вже планували весілля, точніше наступні за ним свята.

Посланець із Золотих Туманів знову маячив у перших рядах, де йому, відверто кажучи, було не місце.

Ромул у відповідь на його задумливий погляд ясно посміхнувся. Урочисто піднявся на вежу і поклав руки на артефакт. Натовп завмер і дивився на небо, чекаючи вогняного птаха. А вогняний птах узяв і їхні очікування проігнорував.

Люди чекали хвилину, другу, третю, потім почали шуміти і хвилюватися. А посланець Золотих Туманів ще й зблід, мабуть зрозумів, що птаха сьогодні не дочекається.

— Вкрали! — нарешті заволала найнята Обиром тітка, піднімаючи руки над головою і розмахуючи червоною хусткою. — Вкрали! Все як у моєму видінні. Припливли морем з північної півночі і вкрали, щоб нас почали їсти демони! Вони хочуть нас згодувати своїм демонам! Вкрали! Як у моєму видінні!

Народ, котрий щойно пережив нашестя різних пророків, які стверджували, що скоро прийдуть демони і всіх зжеруть, захвилювався.

Представник Золотих Туманів ще більше захвилювався, розуміючи, що даремно сьогодні сюди прийшов.

А Ромул опустив голову, приховуючи усмішку, а коли її підняв, несподівано помітив на даху, що нависав над площею, дуже знайоме обличчя. Але одразу не зрозумів, чому воно знайоме, а коли збагнув, чоловік на даху відступив і кудись подівся.

— Як цікаво, — пробурмотів імператор, не прибираючи рук з артефакту. Немов у надії, що птах зараз передумає і таки з'явиться.

— Вкрали! — підхопили крик першої жінки ще кілька голосів.

Потім у цей крик почали вливатись інші, як жіночі, так і чоловічі.

А Ромул, старанно зображуючи на обличчі смуток та нерозуміння, почав спускатися.

Як не дивно, і він, і наречені, і навіть посланець Золотих Туманів без проблем пройшли дорогою, що розсікала людське море. Вартовим навіть нікого утримувати та відганяти не знадобилося. Занадто люди були зайняті обговоренням небаченої новини.

Натомість у палаці Ромулу відпочити не дали. Посланець Золотих Туманів чекати вже не міг і прибіг, перш ніж імператор встиг попити води і поговорити з придворним магом про ситуацію, що склалася.

Посланець прийшов. Не виявляючи належних знаків поваги, почав вимагати допуску до артефакту, мовляв, він зможе сказати справжній він чи фальшивка, залишена замість вкраденого. На що Ромул тільки знизав плечима і запросив посланця подивитися на нього завтра вранці разом з усіма експертами. І на умовляння допустити негайно не піддався. А потім ще й урочисто замкнув артефакт у скарбниці, ігноруючи крики про остигаючий слід злочинців.

І не дивно, що посланець з'явився дивитися на артефакт у числі перших. Щоправда, про те, що там видивився, так і не сказав, обмежившись туманними промовами про різні можливості. А коли підкуплений Ромулом експерт почав стверджувати, що це фальшивка, посланець запропонував звозити її до свого короля, щоб він, великий чарівник, зміг відшукати мерзенних злодіїв.

І Ромул навіть погодився. Тільки не сьогодні. Бо поки що не приїхав ще один знавець артефактів. Аж раптом він подивиться і зможе сказати ще щось важливе?

Посланець розплився в посмішці та закивав.

— Вкрадуть, — сказав підкуплений експерт, коли залишився з Ромулом наодинці. — Влізуть у скарбницю і вкрадуть. І цей, можу запевнити вас, справжній артефакт. І інші.

— Нехай лізуть. На них там чекає великий сюрприз, — похмуро посміхнувся імператор, згадавши, як сам здивовано розглядав стародавності, що давно не працюють, і приходив до висновку, що працюючі артефакти знаходяться в зовсім іншому місці. Про яке Мален сказати «забув». — А я поки що вирушу милуватися морем і шукати в ньому спокій. Разом із нареченими. Повинен же я до цих дівчат придивитися, раз половину з них пророкують мені за дружину.

Експерт тільки плечима знизав і висловився в тому сенсі, що справи імператора, це завжди справи імператора, і лізти в них не збирається.

— А ви вирушайте до Драконячого Хребта. Думаю, вас там з радістю приймуть, — задумливо порадив Ромул, вирішивши, що там якщо хтось і спробує шукати цього мага, нічні вовки швиденько від загрози позбудуться.

— Думаєте? — Експерт подивився на молодого імператора з цікавістю.

— Впевнений. Ще я впевнений, що там буде безпечно вам, бо хтось обов'язково забажає уточнити, чому ви вирішили, що артефакт є фальшивкою. Та й загалом.

— Тоді покладаюся на вашу думку, — урочисто сказав експерт, розуміючи, що рано чи пізно за допомогу у виборі напряму втечі доведеться заплатити послугою.

Втім, це було не найгіршим варіантом. Він взагалі готувався до того, що доведеться втікати від убивць, знову міняти ім'я, а може й зовнішність. Хоча зовнішність у нього була непомітна, схожих людей у імперії багато. Головне змінити професію та все. Шукатимуть експерта з артефактів, а не вчителя і навіть не мага-найманця, а може, й погодника.

Тут уже як пощастить, і хто буде більше потрібний у тих місцях.