Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Можете на мене розраховувати! – сказала я перше, що спало на думку, хоч і розуміла, що якусь маячню зморозила.

– Можеш іти веселитись, – сказав Король, задоволений моєю відповіддю і повернувся на свій трон, а я, вклонившись, повернулася до друзів, трохи втративши дар мови. Після цього король оголосив гостям, що бал  починається і ми можемо приєднатися до святкування присвяченого поверненню принца та його іменин.

– Молодці, не підвели і поводилися гідно, – похвалив нас Августій. – Анко, – звернувся він уже до мене. – Те, що тобі сказав король, це секрет, про який ти нікому не повинна говорити. Ти мене зрозуміла? – сказав він серйозно.

– Так, звичайно, я все розумію, – відповіла я йому. – Скажіть, а те що він мені зараз казав, адже це все про Ніка? Це дійсно правда? – зважилась я нарешті прямо запитати, тоді як Том з Ліфумією вже приєдналися до танців.

– Я не знаю, що він тобі сказав, але принаймні Король завжди говорить тільки правду, – сказав мені Голова і щиро посміхнувся.

Августій ​​вирішив скуштувати різні делікатеси, які були запропоновані гостям, а я знайшовши вільний стілець вирішила посидіти, адже ноги у мене зрадливо тремтіли і мені треба було подумати.

– «А може я все ж таки помилилася у своїх здогадах і він говорив не про Ніка, а про Тома» – думала я. – «Том теж темна конячка. Невідомо звідки взявся і дуже рвався зі мною в цей похід, який був нібито секретний, але він чомусь про нього знав. Або може я цього принца взагалі не знаю. А допомогла йому на відстані. Якщо подумати, то події рівня іменин королівських осіб готуються заздалегідь. Не могло ж усе це раптово організуватися за один ранок, а справжній принц міг дізнатися що якась я, знайшла дракона і тому повернувся додому, щоб побачити його», – обмірковувала я різні варіанти. – «Ні, маячня якась! Не сходиться з тим, що я раніше примітила. Та й якби Том був принцом Августій ​​би не так реагував на факт того, що останній мало не помер, а тепер став напівперевертнем, отже Томас точно відпадає», – подумки я лаялася сама з собою що навіть не помітила, як до мене хтось підійшов.

– Добре виглядаєш! – звернувся до мене до болю знайомий голос. Я підвела голову і побачила єдину людину якій він міг належати.

Він був одягнений повністю в біле, майже як я: штани, чоботи та сорочка. І тільки його мундир вирізнявся кольором, він був синім, зі складним візерунком, вишитим срібними нитками і підкреслений коштовним камінням. Його довге волосся злегка призбиране ззаду, водоспадом спадали на плечі та відливали сріблом. Він виглядав точно як принц з казки, і думка ця була не помилковою, адже він справді був принцом тільки не з казки. Все ж таки я правильно зрозуміла короля. Ніколас безперечно був його сином і не треба було вигадувати інші варіанти.

– Отже, виявляеться ти…, – почала я говорити, але не знала, що йому сказати.

– Я, – посміхався він мені своєю звичною посмішкою.

– Ну і як тепер я маю до тебе звертатися? Ваша високість? – все ж таки запитала я з докором. А він, посміхаючись, сів поруч зі мною і взяв мої руки у свої.

– Як хочеш так і називай, але для тебе я залишився тим самим Ніком, – відповів він м'яким голосом, що ніс в собі якийсь затишок.

– Ну так, звичайно, все тим же, тільки з королівським статусом, – зауважила я. – А це багато що змінює.

– І що саме це змінює? Ти перестала мене кохати? – спитав він.

– Ну... ні, – замислилася я, а він мені почав ще більше посміхатися. – Але мабуть я трохи зіпсую твій радісний настрій інформацією, що ти був розкритий набагато раніше за сьогоднішній вечір, – вирішила я не втрачати обличчя, хоча й не так давно справді майже запанікувала.

– У якому сенсі? – вразився Нік, а це означає, що я таки добилась свого.

– У мене було достатньо натяків. Починаючи з самого очевидного, – відповіла я, легенько взявши пасмо його срібного волосся.

– А, ти про це, – придивився він. – Так, я дійсно змінював колір свого волосся магією. Адже він досить помітний. Але після появи цього татуювання і всіх моїх драконячих сил, я вирішив більше не ризикувати. Після моменту коли я випадково тебе приспав на пару днів, я подумав, що й облисіти можу, – криво посміхнувся він. – А потім маскування поступово спадало, і було якось не до того. Та й я завжди міг перевести стрілки на побічний ефект моєї стихії, викликаний набуттям драконячої форми, як власне я і пояснювався потім з Томом. Я думав, що ти вважаєш так само.

– Та справа ж не тільки в цьому, – продовжила я. – Твої дивні стосунки з Ліфумією та Ліндою. З чого це відьма передумала і просто зняла з неї прокляття? Напевно, їй щось було обіцяно. Але що й важливіше хто міг їй щось пообіцяти, враховуючи її розшук в Ількорі, причому не аби ким, а шпигунами Альянсу – лише вкрай високопоставлена ​​особа. Вважаю це було щось на кшталт помилування чи зняття звинувачень, обіцяне самим принцом Ількора. І я думаю це і була твоя початкова домовленість із Ліфумією. Вона показує тобі дорогу до Притулку драконів, а ти допомагаєш їй за це зняти прокляття.

– Ти це знаєш? Вона тобі розповіла? – здивувався Нік.

– Не хвилюйся, вона хороший шпигун і друг. Фумі розповіла мені не більше, ніж могла у своєму становищі. Адже просто неможливо було не запідозрити недобре і їй треба було дати мені хоч якесь пояснення, – Нік потихеньку почав усміхатися. – Ну і ще один шматочок пазла склався досить недавно. Твій магічний револьвер із попередженням про війну. Подібного роду зачарування, досить складна штука, та й взагалі ця зброя загалом достатньо нещодавня розробка Альянсу. У будь-кого такого немає. Плюс із чого б це звичайному магу-найманцю настільки сильно потрібно знати про початок війни. Подія звичайно важлива, безумовно, але надто це складно. Про дружбу принца з Августієм розповів мені особисто ти, ну а скласти кілька цих фактів із попередніми виявилося нескладно. Мене тільки одне бентежить, якщо Августій ​​міг ось так запросто послати тобі звістку, навіщо було відправляти мене на пошуки?