Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Та знайшовся, і сьогодні святкує свій двадцять дев'ятий день народження, – спокійно сказав він. – І перестань блазнювати. У тебе був більш ніж адекватний опис для поточної ситуації та достатньо моєї допомоги.

– Між іншим, з огляду на справжню важливість мого основного завдання, я маю повне право і забути про всяких принців. Тож радійте, що він взагалі у вас якось знайшовся.

– Але все добре, що добре закінчується, – раптом випалив він.

– Безперечно! Поїхали вже до цього злощасного палацу з його гордовитими мешканцями. Подивимося на нашого принца, – скомандувала я ефектно закинувши ногу на ногу, коли Том з Фумі милувалися один одним.

Їхали ми не дуже довго і коли прибули до палацу, я начебто заново переживала перші враження.

Він був весь зроблений з різноманітного мармуру з елементами золота та дорогоцінного каміння. Під'їжджаючи до нього, нам пощастило спостерігати казковий садок, у якому чого тільки не було. Квіти різних форм і забарвлень вражали, а озеро з лебедями заманювало на свій перегляд. Вогняні фенікси сиділи на квітучих деревах, і все це відбувалося коли на стежках та доріжках цілком закономірно ще лежав сніг. Августій ​​посміхаючись пояснив, що це його нещодавня робота, він зачарував цей садок, щоб він постійно цвів незважаючи на пору року.

Коли карета зупинилася і ми вийшли, то нас зустріли величезні білі кам'яні сходи, що вели в палац.

По обидва боки від них були великі красиві колони, обплетені кам'яними лозами, що з'єднувалися зверху загостреною аркою. Піднявшись сходами, нас привітно провели у величезний бальний зал, наприкінці якого височів наш правитель на троні, принца біля нього я не помітила, хоча дуже хотілося його побачити на власні очі.

Стіни залу були розписані гарними картинами, а стелю прикрашало безліч кришталевих люстр у вигляді квітів, нічого не скажеш, майстерна робота майстра. На підлозі тут був червоний камінь, але до короля вів світлий килим, яким ми власне зараз і йшли після того як повідомили про наше прибуття. Навколо були гості у пишних сукнях та гарних костюмах, всі вони стояли вздовж килима і спостерігали за нами, створюючи живий тунель. Підійшовши на дозволену відстань, ми всі в трьох крім Августія схилилися на коліно і чекали поки він заговорить.

– Привіт мій любий друже, – сказав наш Голова. – Радий бачити тебе при здоров'ї!

– Про яке здоров'я ти говориш, – відповів старий король і закашлявся.

– Та й справді, – сумно погодився з ним друг.

– І так, це ті орли, про яких ти говорив? – став він серйознішим.

– Так, це вони, – сказав він і подав нам жест, щоб ми піднялися.

– Кого я бачу: маг, лицар і шпигун, дуже цікава компанія у вас вийшла. Я дуже радий, що ви повернулися в цілості з такого складного завдання, – звернувся до нас король. – Ви блискуче виконали доручену вам справу і в найкоротший термін. – говорив він, а я не могла збагнути звідки він про все знає, як повірив що ми знайшли дракона, якщо ще навіть не продемонстрували його. – За це я вам оголошую особливу подяку, – зробив він паузу, потім продовжив. – Хто з вас Генерал Анніка? – спитав він. А мене аж смикнуло, я не знала що мені відповісти і зрештою просто сказала.

– Це –Я, Ваша Величність, – і підвівшись, вийшла на крок уперед.

– Що ж, наскільки я знаю, саме тобі доручалося це завдання.

– Це так, – погодилась я.

– Ти і твої підлеглі впоралися з ним і повернулися назад у повному складі цілими та неушкодженими. Ще й до цього, мій дорогий друг розповів, що ви по дорозі також допомагали звичайним мешканцям та усунули кілька проклятих місць, які були небезпечними для них та для мандрівників. Це так? – спитав він.

– Так Ваша Величність, ви маєте рацію, – погодилася я, перебираючи в голові все те, що ми зробили під час подорожі. Швидше за все, це він про село з ходячими мерцями і проклятий відьомський сад, але з нами тоді був ще й Нік. Він теж повинен стояти тут і приймати похвалу, адже це його заслуга. Вислуховувати все це без нього було якось ніяково.

– Що ж, у такому разі, я можу тільки захоплюватися тим, що така гарна дівчина має хоробрість і силу, якої можуть позаздрити багато чоловіків цього королівства, – заявив він усміхаючись.

– Дякую за похвалу Ваша Величність, – здивувалася я не на жарт. Не чекала я такого почути від самого короля.

– Можеш підійти до мене? – попросив він, і в мене аж серце в п'яти впало. Але чинити опір у такій ситуації було просто не дозволено, але перш ніж це зробити я кинула на Августія німе питання, на що він схвально кивнув і тільки тоді я підійшла до Короля.

– Дякую, що повернула мого сина додому, – сказав він мені пошепки але я розчула ці слова.

– «Будь ласка...», – з небувалим тремтінням у серці, подумала я, але сказати вголос не змогла. Король підвівся зі свого трону, підійшов до мене і щиро з вдячністю обійняв. Я навіть не знала, що мені робити, життя мене до такого не готувало, тому я стояла мовчки широко розплющивши очі, все ще не до кінця усвідомлюючи те, що відбувається. Я відчуваю спиною, що всі, хто спостерігав цю картину, були вкрай здивовані, і навіть гул розмов зтих.

– Я так давно не бачив свого хлопчика, – прошепотів він ледве чутно, щоб ніхто крім мене цього не почув. – Я думав, що пішовши з цього світу, його так і не побачу, а залишилося мені вже не довго. Він був такий одержимий своїми драконами, що вирішив не повертатися доки не знайде їх. А завдяки тобі, він нарешті повернувся, – говорив він тихо і в голосі його чулася радість. А я слухала, але все одно чомусь слабо вірила своїм вухам. І все-таки, він справді говорив про людину, якій я напередодні в коханні зізналася, чи про кого?