Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника)» (ч. 1 ст. 1077 ЦК).

Наступний варіант законодавчих визначень певних договорів полягає у зазначенні на те, до чого сторони зобов’язуються, але при цьому побічно вказується і на дії, за умови здійснення яких відповідна сторона зобов’язується:

1) відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК («за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату») перевізник «зобов’язується», але це його зобов’язання виникає, якщо вантаж йому вже «довірений» відправником;

2) відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК («за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності») зберігач «зобов’язується» (зберігати річ), але річ до цього має бути передана йому поклажодавцем.

Нарешті, стосовно одностороннього договору дарування передбачається і можливість передання речі, і можливість прийняття стороною зобов’язання передати річ: «За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність» (ч. 1 ст. 717 ЦК).

Тільки співпоставлення наведених вище та інших подібних законодавчих положень дає підстави зробити наступні висновки:

1) вказівка у визначенні договору на те, що одна і інша його сторони «зобов’язуються» вчинити певні дії, означає, що відповідний договір є консенсуальним, тобто він вважається укладеним з моменту, коли сторони у встановленому законом порядку і з дотриманням форми, що вимагається законом, досягли згоди з усіх істотних умов. Ця правова конструкція відповідає ч. 1 ст. 638 ЦК («договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору»).

2) вказівка у визначенні договору на те, що одна із сторін «вчиняє» певні дії, а інша сторона «зобов’язується» здійснити певні дії, означає, що відповідний договір є реальним, тобто вважається укладеним за умови, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов і одна із сторін передала майно чи вчинила інші передбачені законом дії. Ця правова конструкція відповідає ч. 2 ст. 640 ЦК («якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії»).

3) вказівка у визначенні договору на те, що відповідно до нього сторона передає річ (вчиняє іншу дію) або зобов’язується передати річ (вчинити іншу дію) означає, що договір на розсуд сторін може бути укладений або як консенсуальний або як реальний, на що вони повинні зазначити в договорі. Якщо такого зазначення немає і текст договору не дає можливості встановити, є договір реальним чи консенсуальним, договір слід вважати консенсуальним відповідно до загального правила ч. 1 ст. 638 ЦК;

4) окремі договори конструюються як консенсуальні, але при цьому передбачається, що сторони зобов’язуються за підписаним ними договором за умови, що вчинені певні дії (вантаж довіряється; поклажа передається).

§ 93. Використання системного тлумачення для виявлення правових норм, що не мають предмета правового регулювання

За допомогою системного тлумачення виявляються такі нормативні положення, які не підлягають застосуванню внаслідок відсутності предмета правового регулювання.

1. Встановлення в актах законодавства положень, що не мають предмета правового регулювання, — це явище, що зустрічається досить рідко. І все ж таки воно зустрічається. Так, відповідно до частини другої ст 391 КЗпП «трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строю). Із тексту цього законодавчого положення випливає, що йдеться в ньому про строкові трудові договори. Частина друга ст. 23 КЗпП («строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами») виключає укладення строкових трудових договорів у випадках, що не передбачені цією частиною. За відсутності строкових трудових договорів, які не передбачені частиною другою ст. 23 КЗпП, частина друга ст. 391 КЗпП не має будь-якого предмета правового регулювання. Він може з'явитись, якщо до частини другої ст. 23 КЗпП будуть внесені зміни, в результаті яких буде допускатись укладення строкових трудових договорів у випадках, не передбачених цією частиною.

§ 94. Колізії між правовими нормами, встановленими кодифікованими законодавчими актами, і правовими нормами, передбаченими іншими законами

Усупереч численним твердженням у науковій літературі (вітчизняній і російській) кодифікований законодавчий акт не має переваги при правозастосуванні перед іншими законами. Це стосується і випадків, коли кодифікований законодавчий акт позначається як основний акт відповідної галузі законодавства. Закріплена в кодифікованому законодавчому акті вимога відповідності цьому акту інших законів поширюється тільки на закони, прийняті раніше або того ж дня, що і кодифікований законодавчий акт, який містить зазначення на вказану відповідність.

1. Проблема переважного застосування кодексів перед іншими законодавчими актами у науковій літературі була поставлена давно. Так, ще в 1980 р. висловлювалась думка про те, що кодекси — це правові акти, що встановлюють принципи галузі права, яким повинні відповідати правові норми, що встановлюються іншими законами. Тому поточні закони займають у законодавчій ієрархії нижче місце, ніж кодекси. А для позначення підпорядкованості поточних законів кодексам видумали термін «внутрішня субординація»[292]. Ця думка уже тоді знайшла підтримку в науковій літературі[293]. Цього часу