Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Коли ви дивилися на той текст, рабі Лев, ви не помітили, бува, що слова рухалися? — спитала я, згадавши про рядки, що ховалися під алхімічні ілюстрації.

— Як це — рухалися? — здивовано нахмурився Лев. — Тож були просто символи, написані чорнилами на папері.

— Значить, його іще не зламали — наразі не зламали, — з полегшенням сказала я. Коли той манускрипт трапився мені в Оксфорді, хтось уже встиг вирвати з нього кілька сторінок, тому неможливо було збагнути смисл тексту, бо слова гасали туди-сюди, шукаючи своїх втрачених братів та сестер.

— Ви кажете так, наче та книга жива, — зауважив рабі Лев.

— Мені здається, що так воно і є, — зізналася я. Метью з подивом поглянув на мене. — Звучить неймовірно, згодна. Та коли я пригадую той вечір і те, що сталося, коли я торкнулася книги, то в мені зростає впевненість, що це — єдиний спосіб охарактеризувати той манускрипт. Книга впізнала мене. Було… було трохи боляче, немовби я втратила щось дуже суттєве.

— Серед мого народу ходять оповідки про книги, написані живим вогнем, у яких слова рухаються й звиваються так, що лише богообрані спроможні їх прочитати. — Рабі Лев знову мене екзаменував. Я помітила в його очах вираз вчителя, що перевіряє знання своїх учнів.

— Я чула про ці історії, — повільно сказала я. — А також історії про інші втрачені тексти — про таблички, які знищив Мойсей, про книгу Адама, до якої він заніс справжні назви створінь і кожної частини світобудови.

— Якщо ваша книга дійсно є так само значущою, як і ті, котрі ви щойно згадали, то, можливо, воля Божа полягає в тому, щоб вона залишалася в схованці. — Рабі Лев знову відкинувся на спинку й очікувально замовк.

— Але вона не в схованці, — заперечила я. — Рудольф знає, де вона, хоча прочитати її не в змозі. А під чию опіку ви віддали б такий потужний предмет — Метью чи імператора?

— Я знаю багато мудрих людей, котрі скажуть, що вибір між Габріелем бен Аріелем та його величністю — це вибір між меншим та більшим злом, — відповів рабі Лев, переносячи свою увагу на Метью. — На щастя, я себе до тих людей не відношу. Однак все одно більше нічим не можу вам допомогти. Ту книгу я бачив, але про її нинішнє місцезнаходження не знаю нічого.

— Зараз цією книгою володіє Рудольф, або принаймні володів до останнього часу. Допоки ви цього не підтвердили, ми тільки й мали підозри доктора Ді та запевнення одного добродія, дуже доречно прозваного Схибленим Едвардом, — похмуро сказав Метью.

— Божевільні можуть бути вкрай небезпечними, — зауважив рабі Лев. — Тому будь обережнішим з тими, кого ти збираєшся викинути з вікна, Габріелю.

— Ви про це чули? — спитав Метью з винуватим виразом обличчя.

— Місто повниться оповідками про те, як Схиблений Едвард літав над Малою Страною разом із дияволом. Цілком природно, я припустив, що там без тебе не обійшлося. — Цього разу в голосі Лева прослизнула нотка докору. — Габріелю, Габріелю, що ж скаже твій батько?

— Що мені слід було кинути його вниз, це однозначно. Мій батько не церемониться зі створіннями типу Едварда Келлі.

— Ти маєш на увазі схиблених?

— Я мав на увазі те, що мав, Махарале, — спокійно відказав Метью.

— На жаль, особа, яку ти збирався позбавити життя, єдина, хто може допомогти тобі знайти книгу твоєї дружини. — Рабі Лев зробив невеличку паузу, обдумуючи слова. — А чи справді ви хочете дізнатися про її таємниці? Бо життя та смерть означають велику відповідальність.

— Зважаючи на те, ким я є, ви не здивуєтеся, коли я скажу, що мені надзвичайно добре знайомий цей тягар, — сумно посміхнувся Метью.

— Можливо. Але чи зможе твоя дружина нести той тягар? Можливо, ти не зможеш увесь час бути з нею, Габріелю. А ті, хто бажатиме поділитися своїми знаннями з відьмою, не захочуть ділитися ними з тобою.

— Значить, в Гебрейському кварталі таки є ткаля заклинань, — сказала я. — Про це мені подумалося, коли я вперше почула про голема.

— Не відьма, а відьмак. Він уже давно чекає, щоб ти його розшукала. На жаль, він воліє зустрітися лише з відьмою-одноплемінницею. Мій друг боїться Габріелевої Конгрегації — і недаремно, — пояснив рабі Лев.

— Мені хотілося б зустрітися з ним, рабі Лев. — У світі було вкрай мало ткаль і ткачів, і вони були на вагу золота. Тому я не могла змарнувати можливість познайомитися з цим чоловіком.

Метью завовтузився, явно збираючись заперечити.

— Це дуже важливо, Метью, — зупинила я його, поклавши йому на плече руку. — Я пообіцяла Гуді Альсоп, що не буду нехтувати цією частиною моїх обов’язків, коли перебуватиму в Празі.

— У шлюбі слід прагнути єдності й цілісності, Габріелю, але він не може перетворюватися на в’язницю для жодного з членів подружжя, — сказав рабі Лев.

— Ідеться не про наш шлюб і не про те, що ти — відьма, — сказав Метью, підводячись. Його велика фігура заповнила собою майже увесь вільний простір у кімнаті. — Коли християнку побачать із гебреєм, це може бути небезпечно. — Коли я розкрила було рота, щоб заперечити, Метью похитав головою. — Не для тебе. Для нього. Мусиш робити те, що каже тобі рабі Лев. Я не хочу, щоб ані він, ані хто-небудь інший в Гебрейському кварталі постраждав — тим більше через нас.

— Я не зроблю нічого, що могло б привабити увагу до мене чи до рабі Лева, — пообіцяла я.

— Тоді йди й зустрінься з тим ткачем. А я почекаю тебе в Унгельті. — І не встигла я навіть щось подумати, а тим паче сказати, як Метью легенько торкнувся губами моєї щоки і вийшов. Рабі Лев закліпав очима.

— Для такого великого чоловіка Габріель є напрочуд моторним, — зауважив рабі, підводячись із крісла. — Він нагадує мені імператорського тигра.

— Котячі дійсно вважають Метью своїм, — сказала я, пригадавши Сарину кішку Табіту.

— Бачу, те, що ви вийшли заміж за