Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

Настя

Захар знову почав наближатися до мене, дивлячись на мене шеленими очима. Відступати було нікуди, позаду залишалася тільки спинка ліжка, в яку я зараз і впиралася.

-Стій!

Захар злегка пригальмував у німому здивуванні дивлячись на мене. Сама шокована, звідки тільки такі командні нотки прорізалися?

-Це ти мені? - його голос не віщував нічого доброго.

-Так. Ти порушуєш мій особистий простір, мені це неприємно, до того ж ти мене лякаєш.

Ось все висловила і полегшало, правда рівно до того моменту, поки він знову не почав стрімко рухатися, різким ривком схопивши за ногу підтягнув до краю ліжка, попутно задираючи сарафан ледве не на голову.

-Що ти робиш?

Він нічого не відповів, тільки продовжував зривати багатостраждальну сукню, в результаті просто розірвавши її навпіл та уп'явся на мої груди не прикриті більше нічим.

-Ти взагалі білизну не носиш?

Недоречно згадалося наше минуле не надто приємне рандеву в туалеті клубу, адже тоді я також була без білизни.

-Сьогодні спекотно.

Я бачила як у нього злегка почервоніли вуха.

-Це точно.

Притиснувши до ліжка мої руки, він уважно оглядав усе що було доступне його погляду, а враховуючи моє вразливе становище, доступно йому було багато що.

-Де ж ця клята мітка?

-Та немає у мене ніяких міток.

Я старанно уникала його уважного погляду, який досліджував шкіру наче залишаючи на ній сліди опіків. Зробивши останнє зусилля, намагалась скинути з себе досить важке чоловіче тіло. Мені навіть вдалося вдарити його по нозі і злегка зрушити з місця, після чого мене з силою прибили назад до ліжка.

-Не рухайся, чи буде гірше.

Слухняно завмерла, з жахом спостерігаючи як його рука почергово підняла мої груди, щось там розглядаючи.

-Я зараз відпущу твої руки, і ти лежатимеш спокійно, якщо не хочеш неприємностей. Все зрозуміла?

Ствердно кивнула, бо говорити було важко. Цей псих відпустив мої зап'ястя на яких напевно залишилися синці, різким рухом розсунувши ноги дивився прямо туди. Застогнавши від сорому закрила обличчя руками, він же все бачить, що мені заважало сьогодні надіти білизну. Надалі більше ніколи не припустюся такої помилки. Я чула глибоке дихання поряд з собою, шумний вдих і ледь чутний видих, ніби Захар намагається заспокоїтися. Грубі руки обережно торкнулися м'якої плоті, злегка її розсовуючи. Божечко, що ж він робить? Все ж таки не стримавшись сіпнулася в бік.

-Я сказав лежи спокійно.

Його хрипкий голос пробирав до кісток, а усвідомлення безпорадності бісило. Минуло не більше хвилини, коли Захар тихо та твердо, ніби виносячи вирок пробурмотів:

-Знайшов.

Прибравши руки від обличчя подивилася на чоловіка, однією рукою він утримував мою ногу трохи вище коліна, змушуючи тим самим ще більше розкритися, а друга трохи відтягувала шкіру на внутрішній частині стегна, практично на кордоні де повинні бути трусики.

-Що ти знайшов?

Піднявши на мене злегка осудний погляд, так само продовжуючи утримувати відповів:

-Мітку.

Мої очі здивовано розширились.

-Про що ти взагалі говориш?

Захар невесело посміхнувся, трохи погладжуючи стегно:

-Вітаю, ти відьма.

Ну все, з мене вистачить. Спробувала звести ноги разом, але в мене це не вийшло, він був набагато сильнішим, без жодних зусиль утримуючи на місці.

-Відпусти мене.

-Не хочу. - він дивився мені прямо в очі, я могла бачити як там все більше спалахує чорнота, лякаючи до тремтіння.

Врятувало мене гучне гавкання собак і гучний голос дільничного.

-Господарі!

Захар шипляче вилаявся, нарешті відпустивши мене.

-Сиди тут і не висовуйся. - Окинувши поглядом те що він накоїв з моїм сарафаном, скривився. - Переодягнися, на секс зараз немає часу.

Моя щелепа насилу втрималася на місці, ніби я пропонувала. Цей козел стрімко вийшов із дому, старанно прикривши за собою двері. Скинувши з плечей жалюгідні залишки тканини, швидко дістала і одягла мамине плаття, тому що з собою у мене практично нічого не було. Прокравшись до зачинених вхідних дверей, притулилася до них вухом.

-Захар? Звідки ти тут?

Невже дільничний знає цього цапа.

-Знайому прийшов відвідати, виявляється її бабуся тут мешкає. Світ тісний.

-Це така руда і нахабна?

-Нахабна?

-Ага, прийшла, загрожувала мені звільненням. Сказала, що її подруга, мати та бабка зникли.

-Вона все вигадала, з самого ранку злегка не в собі була, тому я тут.

Ось козлина, ну я тобі зараз покажу. Спробувала відчинити двері, але вони не піддавалася.

-Так все гаразд?

-Та все нормально. Вони зараз відпочивають, якщо хочете увечері можете заглянути.

-Це вже ні, а цій пігалиці передай що якщо ще так жартувати надумає, я її на п'ятнадцять діб закрию.

-Обов'язково передам.

Почула кроки що віддалялися. Як таке взагалі можливо, чому він не зайшов і не перевірив усе? Чому я весь цей час мовчала, а не покликала на допомогу? Занадто багато питань, відповіді на які я швидше за все не отримаю. Вхідні двері різко відчинилися.

-Так і знав.

Захар стояв склавши руки на грудях, уважно розглядаючи мене.

-Ти навіщо його відпустив? Він же має знайти їх.

Пройшовши в будинок і зачинивши за собою двері, хлопець як ні в чому не бувало почав заглядати в кожну кімнату.

-Він їх не знайде і нічим нам не допоможе.

Відчинивши двері комори здивовано свиснув:

-Нічого собі.

Обережно зазирнула йому через плече. Нічого такого, все як і вчора, та ж сила-силенна банок і віників пахучих трав.

-Що ти маєш на увазі?

-А ти не бачиш?

Захар вказав на дзеркало. Я уважно придивилася до глянцевої гладі і відсахнулася. Вчора смола заливала лише частину дзеркального покриття, зараз воно все було чорне і матово виблискувало.

-Воно зіпсоване.