Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він псих, мені кінець. Не хочу так безглуздо і передчасно вмирати. Розвернувшись на п'ятах, помчала всередину будинку, мене підганяли глухі кроки позаду. Як і слід було очікувати, далеко я не втекла, Захар перехопив мене за талію, і утримуючи як ляльку поволок у бік кімнати, в якій ми розмістилися з подругою.
-Відпусти мене, ідіот.
-Зараз відпущу, і ти відповіси на всі мої зпитання.
Божечко, допоможи мені пережити цей день.
-Ти мене з кимось явно плутаєш. Якщо тебе образила якась жінка, це не привід так поводитися з усіма.
Він міцніше стиснув руку, і я відчула тиск на ребрах.
-Заткнися. Ти говоритимеш тільки коли я дозволю.
Слухняно замовкла, психопатів провокувати не можна. Він затягнув мене в кімнату і кинув на ліжко як кошеня, тут же підібралася і відповзла подалі від нього, підтягнувши ноги до грудей.
-Значить так, я питаю, ти відповідаєш. Зрозуміло?
Дрібно закивала, руки тремтіли, і я зчепила їх у замок.
-Де твоя бабуся?
-Я не знаю.
-Я сказав щоб ти говорила правду.
-Я кажу правду.
-Добре, якщо так, тоді скажи де в тебе розташована мітка. Судячи з стану будинку, вона точно в тебе десь проявилася навіть якщо до цього її не було.
Сама не помітила як сльози почали котитися по щоках.
-Я не розумію про що ти.
Захар
Чим довше я дивився на дівчину, тим більше мені хотілося їй вірити. Величезні зелені очі були в страху розплющені, пухкі рожеві губи підібрані, а по щоках котилися великі краплі. Як вона могла не знати? Їх же з дитинства готують до подібного, зміна господині дару відбувається раз на сто п'ятдесят років, нинішній господині наскільки я знаю щось близько ста симидесяти і вона трохи затрималася з передачею дару через те, що ця дрібна відьма росла. І зараз вона мені старанно втирає у вуха, що нічого не знає. У безсиллі потер лоба, що мені з нею робити не розумію, і взагалі поки що складно щось зрозуміти. Куди зникла стара? Як вона могла залишити будинок, не передавши свого дару? Відповідь напрошувалася сама собою, але поки що я просто не хотів у це вірити. Я поки що не планував повертатися в Ерію, тому для початку необхідно було виключити всі можливі варіанти. Хоча в голові вже зріл план, і якщо ця відьмочка справді нічого не знала, тоді вона може бути мені корисною в моєму світі.
-Добре. Скажи мені, чи в тебе є родимі плями?
Дівча заперечливо похитала головою.
-Ніколи не було.
Мені хотілося заревіти від безсилля.
-Родинки, плями?
Знов заперечення та безневинний, сповнений страхом погляд на мене. Вона не перша відьма яку я зустрічаю в цьому світі, але перша яку мені не хочеться вбити. Тихо видихнув, намагаючись заспокоїтися.
-Коли зникла твоя мати?
-Я не знаю, коли ми приїхали її та бабусі вже не було.
- Коли зникла твоя подруга?
-Я ж уже сказала – уночі. Ми посварилися і вона пішла.
Мені потрібно було чимось себе зайняти, щоб не дивитися на тонкі щиколотки, які виявляється теж можуть заводити. Пройшовся кімнатою.
-Чому посварилися?
Згадав що вона говорила про туман, можливо їм навіяли гнів і вони через це розбіглися. Значить хтось спеціально виманив її подругу, щоб відьма залишилася в будинку одна. Дівчина почервоніла.
-Не скажу.
-Я вже говорив і повторювати не буду, я запитую ти відповідаєш, все ясно?
Вона кивнула головою.
-Після того як вона пішла ти весь час була в будинку?
-Ні, я одразу пішла її шукати, побачила як вона курить у машині і сіла на порозі, там і заснула.
Тепер стає зрозуміло, подругу виманили, а відьма пішло слідом що злегка зіпсувало плани.
-Чому посварилися?
Настя знову почервоніла, ще більше розпалюючи мою цікавість.
-Катя хотіла близькості, але я відмовила.
У когось надзвичайно оригінальні способи виманювання жертв.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не можна вбити, Велена Солнцева», після закриття браузера.