Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

"Використовуй сили на максимум", - звучить у голові голос фенікса. Змахую двома руками, і мерзенна тварюка розривається по центру тулуба. Ошметки летять у різні боки озера, ховаються під водою. Зараз би крикнути «Здохни, тварюка», але якось некультурно. Собою я задоволена. Обертаюся до Енді, він так само лежить на траві, куди я його кинула.

- Трохи боляче було, знаєш? – промовляє жартуючи.

- Наступного разу підстелю тобі віртуальний матрац, - відповідаю так само з гумором.

- Що це було?

- Просто голодний гігантський восьминіг.

- Не такий уже голодний, зважаючи на те, що лебеді ще плавають. Він явно хотів поласувати мною. Чому саме я?

- Вибирає щось смачненьке, - я ще в силах жартувати, а це гарний знак.

- Тоді чому не ти? Ніжніше м'ясо буде.

Він що підтримує мій дивний гумор? А каже ще, що я кумедна. Сам он жартує з того, що його мало не зжерли.

- Ти поясниш мені, якого біса тут діється?- цього разу тон серьйозніший.

- Я не знаю, Енді. Я повинна тебе захищати, поки не згасне червона лампочка на моєму браслеті або поки не розпочнеться нова доба.

- Тобто ти почекаєш зі мною опівночі, а потім мене зжеруть?

- Ні, - я зам'ялася, адже не знаю точно, що буде потім. – Прийде хтось інший, якщо тобі так само загрожуватиме небезпека.

- А якщо ніхто не прийде?

- Прийду я.

Озеро здригнулося, земля під ногами теж. Так, ми все ще стоїмо на березі. Щось відбувається поряд, я відчуваю небезпеку, але не бачу, звідки вона насувається.

- Енді? Що трапилося?

- Нічого, просто груди стиснули, - він важко дихає, тримаючись за серце, - зараз відпустить.

Я не встигла зрозуміти, що сталося з підопічним, увагу привернула вода на озері. Вона вмить розступилася і зовні показалося тіло, розміром з триповерховий будинок. Така сама подоба восьминога, якого ми побачили кілька хвилин тому, тільки в тридцять разів більша.

- Енді! Біжимо!

- Есма, я не можу! - Він все ще тримається за груди.

- Ми маємо тікати! Це паніка, правда? Панічна атака, якщо точніше.

- Нехай буде так.

Він продовжує жартувати? Чи всерйоз він не знає, що з ним?

Тварина з озера вже мигтить щупальцями, звалюючи все на своєму шляху. Я зараз несміливо молюся, щоб поряд не було звучайних людей, але навряд чи таке можливо. Ми у самому відвідуваному парку.

Кидаю заклинання у підводного монстра, але бачу, як вони відскакують, ледь дряпаючи величезне тіло. Спробувала відривати його частини, як вийшло з меншим екземпляром, але моїх сил не вистачає. Зараз паніка починає охоплювати і мене, бо я не знаю, як упоратися з ним!

- Фе-е-е-ня! Що мені робити?

Моя пташка диктує мені варіанти смертоносних заклинань, мені абияк вдається поранити восьминога, який видається мені розлюченою матір'ю. Тільки сили вже закінчуються, я скоро звалюся без дихання.

- Есма, біжи! – це мені каже Енді. Він уже піднявся на ноги, стоїть десь позаду мене. Монстр лютує, вириваючи дерева з корінням. У парку ніби вибухнуло одразу кілька бомб навколо озера. - Йому потрібний я, тож ти можеш піти.

- Я не залишу тебе!

Ризикую здохнути тут. Ото самовідданість! А все заради чого? Сама не знаю. Говорив же Елім: не впораюся. Ні, вперта! І що мені тепер робити?

Щось змінилося на озері. Раптом усе сповільнилося. Спалахи навколо монстра стали більшими, тільки це роблю не я. Але хто?

Обернулася. На піднесенні над озером стоїть рядок магів. Приблизно двадцять. А у центрі трійка Нотрилів. Всі витягли руки вперед, роблять різні рухи. Псевдовосьминіг вже ховається під воду. Атакувати у нього немає змоги.

Я впала на коліна, не зумівши утримати себе у вертикальному положенні. Перед очима все пливе, чиїсь руки мене підхоплюють, чую голос над вухом.

- Есма… Есма… Не відключайся.

Голос схожий на Енді. Невже він ще не втік?

- Їй потрібний цукор, - інший голос звучить над головою.

Мені до рота вже запихають шоколад. Добре, що жувати його не треба. Солодка суміш розтікається на язиці. За кілька хвилин бачу Еліма, що присів поруч. Я лежу на руках у Енді.

- Я її візьму.

- Я й сам можу її притримати.

Вони що мене уже ділять? Ммм ... Мозок починає розуміти.

- Есмо, чому ти така вперта? Я сказав тобі бігти, - Елім сердиться.

- Ти їй не наказ, - йому відповідає Енді.

- Ти б мовчав. Вона через тебе тут. Ледве не загинула, якщо ти не зрозумів.

- Вона б не загинула.

- Ти що очі заплющував, поки ми билися? Один маг ніколи не вистоїть проти мурбазу!

Енді промовчав.

- Есмо, ходімо зі мною, - Елім подає мені руку, я не поспішаю її приймати. Боковим зором бачу, що магів на пагорбі поменшало. Усі повернулися до своїх справ.