Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

Розділ 8

          З моїх губ зірвався тихий стогін. Чоловічі губи торкнулися шиї, залишаючи за собою ланцюжок поцілунків, піднялися вгору, зуби ніжно прикусили мочку. Палкі поцілунки зводили з розуму, від яких на шкірі, немов опіки, залишалися сліди. Тіло вкривалося мурашками від кожного дотику. Він міцно обхопив мене руками і притиснув до себе. Його дії були впевнені, він точно знав, чого хотів.

          З шаленою пристрастю він вп'явся в мої губи, змушуючи моє тіло тремтіти від задоволення. Я пестила його мужні руки, плечі, блукала руками по спині. Втрачаючи голову від збудження, вп'ялася нігтями в його широку спину.

          На мить він завмер, важко дихаючи від сильного бажання. Відкрила очі і побачила перед собою Макса ...

          Мелодія телефону вирвала мене зі сну. Прокинулася, важко дихаючи, не розуміючи, що відбувається. Телефон розривався, лежачи на столі біля ліжка. Будильник, що б його! Потягнулася, щоб відключити його. На годиннику – восьмій ранку.

          Сіла на ліжку і похитала головою. Хотілося витрусити сон з голови, позбутися від нього. Господи, який жах мені приснився!

          Перед очима до сих пір стояло збуджене обличчя колишнього хлопця. Стало огидно на саму згадку, що він робив зі мною уві сні. Якого біса мені приснився цей гівнюк?!

          Серце в грудях билося сильніше, ніж зазвичай. Уві сні мої почуття були такими реальними. Впала спиною на ліжко і заплющила очі. Згадала наш з Леоном вчорашній поцілунок і намагалася уявити, що це саме він палко пестив мене в сновидінні.

          Треба себе заспокоїти. Пішла на кухню, щоб заварити чай. Батьки повинні ось–ось прокинутися. Підсмажу яєчню і зроблю тости, щоб ми поснідали разом.

          Поки поралась з приготуванням сніданку, весь час задавалася питаннями. Цікаво, чи знають вони, о котрій годині я повернулася додому? І якщо знають, тоді що сказати, якщо мене запитають? Треба щось вигадати. Не хочу розповідати їм про Леоніда. Принаймні, сьогодні.

          Закінчивши з готуванням, поспішила в душ, щоб освіжитися перед роботою.

          Коли вийшла з ванної кімнати, мама з татом вже сиділи на кухні і пили каву. Пішла до себе, щоб одягнутися. Взяла телефон, подивитися котра година, але замість цього звернула увагу нове повідомлення.

          "Доброго ранку, красуня! Сподіваюся, ти добре спала? Приємного дня!"

          Подивилася, хто відправник і розсміялася. «Цар Леонід». Тепер ясно, для чого Леоніду був потрібен мій телефон. Він просто ввів свій номер в пам'ять мого.

          Сиділа на ліжку і як дурочка, посміхалася сама собі. Ранок дійсно став хорошим! Неймовірно приємно читати слова, які Леон написав мені.

          Чорт! Я зовсім забула про час! Глянула на годинник: без чверті дев'ята. Треба прискоритися, щоб не запізнитися на роботу. Взяла з шафи блакитні джинси і білу футболку з принтом «Love», і швидко одягнувшись, вийшла з кімнати.

          – Доброго ранку! – привіталася з батьками. Вони снідали, і я приєдналася до них.

          – Привіт сонечко! – мама подивилася на мою задоволену мордаху. – Гарний настрій?

          – Угу, – коротко відповіла я. Мені не хотілося вдаватися в подробиці.

          – Знаю я це вираз обличчя, – тато подивився на мене і підморгнув. – Закохалася?

          – Ну, тато! – вигукнула я. Його слова змусили мене почервоніти. Відвернулася і втупилася у вікно.

          – Досить тобі, Богдане! – мама погладила мене по руці, заспокоюючи.

          – А що такого? Може нам вже пора починати гроші на весілля відкладати? – тато розсміявся.

          Іноді татові жарти діяли мені на нерви.

          – Тату, припини! – сказала я, трохи підвищивши голос. – Ти ж знаєш, що в мене не буде весілля в вашому розумінні цього слова. Не люблю я ці марнотратні застілля.

          Швидко доїла сніданок і встала з–за столу.

          – Все, мені пора бігти на роботу. До вечора! – поцілувала маму і тата і вийшла в коридор.

          Не дивлячись на те, що розмова з татом трохи вивела мене з себе, я навіть якимось чином раділа, що саме так все сталося. Інакше мені б довелося обманювати батьків. Адже якби вони почали розпитувати про вчорашній вечір, я б уже не змогла відкрутитися.

          Вибігши з будинку, попрямувала до автобусної зупинки. Заграла мелодія мого телефону. Дзвонила Юлька.

          – Вітання! – я була рада її дзвінку.

          – Привіт, Ді! – веселим голосом відповіла подруга. – Як вчора добралася додому?

          – Ну, не відразу і не скоро, – я зрозуміла, що після моєї відповіді Юлька завалить мене купою питань.

          – О–па! А з цього місця, будь ласка, чекаю на більш детальну інформацію! – почула азарт в її голосі.

          – Юль, ну не по телефону же!

          – Ого! Я вже їду до тебе на роботу! Мене просто розпирає від нетерпіння.

          Я розсміялася. Мабуть, доведеться мені хоч щось їй розповісти. Знаючи свою подругу, вона точно примчиться.

          – Та перестань ти! – зробивши глибокий вдих, я продовжила розмову. – Я до ночі каталася по місту з Леоном.

          – Офігіти! – вона так голосно скрикнула, що мені здалося, що її почула вся зупинка. – Ну, ти й даєш! Діана, ти навіть мене переплюнула! Точно кажуть, що в тихому болоті чорти водяться.

          Ми розсміялися.

          – Слухай, ти хоч здогадуєшся, скільки йому років? – вона задала те питання, яке мене теж цікавило.

          – Поняття не маю, – відповіла я. – Виглядає він на двадцять сім, приблизно. Може, на тридцять.

          – Ага! Як би не так! Цей чувак в два рази старше тебе! – слова подруги ввели мене в ступор. – Він у минулому році до баті приїжджав, святкувати свої тридцять п'ять.

          Я замовкла. Не вірити їй не було сенсу.