Читати книгу - "Вовк-тотем"

помітив, що він лежить, розтягнувшись і притиснувши підборіддя до землі, сховавшись, таким чином, у високій траві. Напевне, двоє чужих людей і ціла зграя чужих собак щойно налякали його. Очевидно, Вовчик мав вроджену здібність ховатися. Побачивши його, Чень Чжень нарешті з полегшенням зітхнув. Вовчик же, піднявши голову й побачивши, що незнайомі люди й собаки зникли, підстрибнув, почав обнюхувати з усіх боків Ченя, від якого йшов густий запах смажених яєць і сала, й без упину облизував ще масні його руки.

Чень Чжень обернувся й побіг до юрти, попросив у Ґао Цзяньчжуна шість-сім розбитих качиних яєць, додав трохи козиного сала і зробив останню порцію омлету для Вовчика й собак. Хоча вони із цього все одно не наїлися б, він вирішив неодмінно дати їм скуштувати. Собаки в степу іноді навіть більше полюбляють якісь додаткові ласощі, ніж свою основну їжу, до того ж підгодовувати їх ласощами — гарний спосіб для людини заприязнитися з ними. Підсмаживши омлет, Чень розділив його на чотири великих шматки й три маленьких: великі призначалися для трьох великих собак і Вовчика, а маленькі — для трьох цуценят. Собаки все ще сиділи під дверима юрти, не наважуючись відходити. Чень Чжень спочатку сховав шматок, який призначався для Вовчика, потім присів на вході й лопаткою для золи злегка постукав по чолі, мов по дерев’яній рибі,[128] кожного собаку, щоб вони не вихоплювали один в одного їжу, а вишикувалися в чергу. Після цього він узяв найбільший шматок омлету й віддав його Ерлану, той затис їжу в пащі й помахав хвостом трохи сильніше від звичайного.

Чень Чжень зачекав, поки собаки, задоволені, побіжать гуляти на моріжок, а також поки омлет повністю вичахне, тоді поклав шматок для Вовчика в його миску й поніс йому. Ян Ке, Чжан Цзіюань та Ґао Цзяньчжун пішли слідом за ним, оскільки також хотіли подивитись, чи їстиме Вовчик омлет з яєць дикої качки, адже ще ніколи раніше степові вовки не були помічені за поїданням таких речей. Чень прокричав:

— Вовчику, Вовчику, їсти!

Коли миска з їжею опинилась у «вовчому колі», Вовчик накинувся на неї, мов голодний вовк на ягня, і за один раз закусив шматок омлету, просотаний запахом козиного сала, та проковтнув його менше, ніж за секунду.

Хлопці розчарувалися. Чжан Цзіюань сказав:

— Бідолахи ці вовки! Щасливі вже з того, що можуть закинути щось собі в живіт. У вовчому словнику, напевне, немає такого слова, як «смакувати».

— Тільки даремно перевели гарні качині яйця, — з болем у серці зауважив Ґао Цзяньчжун.

— Ну, можливо, у вовків смакові рецептори розташовані в шлунку, — зауважив Чень, рятуючи ситуацію від подальших глузувань.

Троє хлопців на це розсміялися.

Чень Чжень залишився в юрті, прибирати її після переїзду. Інші троє хлопців приготувалися їхати до своїх робочих місць — до табуна, череди й отари. Чень сказав до Чжана Цзіюаня:

— Гей, може, мені затиснути коневі вуха, щоб допомогти тобі сісти?

— Ні, цього непотрібно, — відповів той. — Ще не об’їжджений кінь — розумний: тільки-но він побачить, що я збираюся повертатися до табуна, він не буде брикатися.

— А як ти міняєш коней, поки їздиш на цьому малому? — спитав Чень. — Він може наздогнати твого старого коня?

— Конопас обов’язково має одного-двох вірних коней, варто їх тільки покликати або постукати по їхньому заду руків’ям батога, як вони зупиняться, тож їх непотрібно наздоганяти чи ловити арканом. Конопасу без таких коней було б дуже скрутно — коли він один у табуні, а якийсь гарячий кінь раптом надумає скинути його на землю, то він ніяк не зможе наздогнати табун, і той втече. Узимку так можна й на смерть замерзнути в горах.

Чжан Цзіюань узяв собі на заміну випраний одяг, ще позичив у Ченя «Морського вовка» Джека Лондона і вийшов з юрти.

Він справді без проблем сів на коня, також вдало змінив його в табуні, після чого погнав коней у напрямку великих гір на південному заході.

21

У 429 році Тоба Тао (імператор династії Вей Тай-у-ді. — Цзян Жун) вирішив виступити в похід проти монгольського племені жуанжуанів зі Східної Ґобі у відповідь на їхні вторгнення. Дехто з його радників попередив його, що китайці з імперії Південних династій (Нанкін) можуть скористатися цією можливістю, щоб зв’язати руки його воїнам, на що імператор відповів дуже просто: «У китайців — піхота, а в мене — кіннота. Хіба зможе стадо телят перемогти вовків?»

Рене Ґруссе. «Імперія степів»[129]

Чень Чжень побачив, що декілька передніх отар по черзі повертаються з берега озера, тож пішов завернути їх та повільно підігнати назад, на берег. Побачивши, що вівці вже кудись зрушили, він спочатку сам поїхав верхи на берег. На північно-західному березі озера прорубали смугу очерету і там зусиллями людей виникла штучна піщана коса, по якій худобі було зручно підійти до води напитися. Тепер там був табун коней, що вже напилися, але продовжували відпочивати у воді із закритими очима, не бажаючи виходити на берег. Дикі качки та інше птаство бавилися на воді озера, а якісь маленькі гарненькі пташки навіть наважилися гратися прямо біля кінських ніг