Читати книгу - "Вовк-тотем"

і з дуже пихатим виглядом пропливати під кінськими животами. Коні приязно спостерігали за малечею й навіть не ворушили хвостами, щоб розігнати їх. Тільки лебеді не бажали заприязнитися з кіньми. Вони трималися подалі від скаламученої кіньми води, у самому серці озера, й повільно плавали в гущі очерету і в плавнях на протилежному боці озера.

Раптом на схилі біля озера пролунав вражаючий овечий крик — це Ченева отара великих овець почула запах озерної води. Влітку овець напували раз на два дні. Тепер спраглі за два дні вівці почали разом мекати й безладно волати та з усією швидкістю кинулися до води, здіймаючи за собою піщану куряву. Люди й худоба не пробули на новому пасовищі ще й десяти днів, а величезний моріжок поряд із озером уже був стоптаний в пісок копитами корів, овець і коней. Вівці кинулися в озеро й, витягнувши голови, почали скажено хлебтати воду, стоячи поряд із ногами коней і під їхніми животами.

Щойно вони напилися й вийшли на берег, як звідти почувся ще один пронизливий крик іншої отари і здійнялася ще густіша жовта курява.

З одного боку похилого схилу на відстані двох лі від озера вже були напнуті три-чотири намети будівельників, і декілька десятків людей рили там рівчак. Бао Шуньґуй командував ними. Йшло будівництво дезінфекційного басейну для овець, складу овечої вовни й будинку для тимчасового комітету скотгоспу. Чень Чжень бачив, як декілька будівельників та їхні родичі риють рівчаки, копають землю й розбивають городи. А на гірських схилах удалині будівельники уже вирили величезний кам'яний рівчак і брали звідти каміння та великими машинами перевозили його на місце будівництва. Ченю не хотілося дивитись на чиряки, що з'явилися на тілі незайманого степу, тому він швидше погнав овець на північний захід.

Отари перейшли один з гірських гребнів і вийшли на моріжок в улоговині. Старий Біліґ вимагав від кожної бригади, щоб не дозволяли отарам повністю вигризати траву в улоговинах і, оскільки влітку дні довгі, відганяли отари якомога далі, тоді можна буде протриматися тут аж до кінця літа чи початку осені, не відкочовуючи. Він розрахував, що худоба, пройшовшись кілька разів по моріжкам в улоговині й поза нею, стримає скажений ріст трави й утопче занадто пухку землю, тоді можна буде попередити загрозу появи комариних зграй. Ченева отара розсипалась півколом у вигляді півмісяця й почала поволі просуватися до гірських схилів на заході.

У сонячному промінні ягнята, яких було близько тисячі, виглядали такими білими, мов ціле поле білих хризантем у повному цвіту, і на зеленому трав'яному схилі відразу впадало у вічі. Кучері на руні ягнят уже почали розпускатися, а оскільки ягнята мали змогу їсти і молоко, і свіжу ніжну травичку, їхні курдюки почали дуже швидко рости і в декого вже незабаром мали зрівнятися зі схудлими за час годування курдюками матерів. Увесь схил був усіяний жовтими квітами дикого лілейнику, які щойно розпустилися, тож поки Чень сидів тут на траві, у нього аж пожовтіло в очах. Лілій було безліч, вони піднімалися на стовбурах на висоту з півметра, і їхні великі квітки пишалися на верхівках стовбурів, мов жовті труби, а з розвилок гілочок на стовбурі визирали важкі, схожі на продовгуватий ворс пензлика, бутони, готові ось-ось розкритись. Чень Чжень сидів у заростях дикого лілейнику й цвітної капусти й почувався ніби на городі, засіяному рапсом, десь на півдні від Янцзи. Він і подумати не міг, що дикий лілейник на незайманому пасовищі набагато більший за штучно вирощені лілії, і його найбільші бутони можуть сягати розмірів кулькової ручки!

Чень підвівся, сів на коня й поїхав навпростець крізь квітки й бутони до місця перед отарою, де зелень була ще буйнішою. Останніми днями свіжий, ніжний та смачний лілейник уже став «їжею сезону» в пекінських студентів: вони готували й смажену баранину з його жовтими квітками, і баоцзи або пельмені також з бараниною та квітками лілейнику, салат із дикої цибулі з лілейником, м’ясний бульйон із лілейником тощо. Молода інтелігенція, якій всю зиму не вистачало зелені, кинулась, що ті корови й вівці, скажено поїдати дикі степові овочі й квіти й навчати цього скотарів, однак останнім смак лілейнику не сподобався. Вранці, перш ніж виходити з юрти, Чень Чжень прихопив приготовлені для нього Ґао Цзяньчжуном дві порожні торби. Останніми днями Ґао не давав змоги Ченю під час чабанування читати книжки, а вимагав від нього і Яна Ке, щоб вони, користуючись сезоном цвітіння квітів, якомога більше збирали їх. Удома зібрану зелень злегка проварювали й потім висушували на сонці, залишаючи сушеною до зими. За останні дні вони вже насушили таким чином цілих півлантуха з-під борошна!

Вівці залишились десь далеко позаду в густій траві, де, опустивши голови, скубли зелень, а Чень Чжень почав великими жменями зривати квітки й пуп’янки, тож невдовзі одна з його торб уже була повною. Збираючи лілейник, він раптом побачив під ногами декілька кавалків вовчого посліду; він миттю присів, підібрав їх і почав ретельно вивчати. Послід був сіро-білий, завтовшки зі звичайний банан; хоча він уже повністю висох, усе одно можна було визначити, що вовки полишили його тут лише декілька днів тому. Чень Чжень сів, підібгавши ноги, й почав ретельно обмірковувати ситуацію, намагаючись також здобути трохи знань про вовчий послід. Його раптом пройняла думка про те, що це місце, де він зараз сидить, декілька днів тому справді було місцем відпочинку великого вовка. Навіщо він сюди приходив? Чень Чжень уважно розглянувся довкола й визначив, що ніде не видно ані обгризених кісток, ані обідраної вовни — тобто це не було місцем, куди вовк приходив поїсти. Тут квіти високі, а трава густа, ще й окремі отари часто проходять повз це місце, тож, напевне, це — вовча засідка, гарне місце, звідки можна напасти? Чень Чжень навіть трохи розхвилювався й підскочив, роззираючись на всі боки, однак усе було спокійно, поблизу на командних висотах перебували інші чабани — вони сиділи й дивились у далечінь, а його власна отара була лише в півлі позаду. Він знову сів на своє місце.

Чень Чжень був знайомий із вовчими екскрементами, але ще не мав нагоди ретельно вивчити їх.