Читати книгу - "Вовк-тотем"

— Це так смачно! Я сьогодні наїмся, як у «ресторані», й у город не потрібно буде їхати!

Скотарі в Орхонському степу називають «рестораном» усю домашню китайську їжу й полюбляють її їсти, а в останні роки в стравах скотарів почали з’являтися китайські приправи: їм сподобались сичуанський перець, соєвий соус і цибуля-батун, дехто зі скотарів уподобав і звичайний перець, однак оцет, часник, свіжий імбир та аніс так і не набули у них популярності, вони казали, що ці приправи «тхнуть».

Чень Чжень поспішив запевнити її:

— Згодом, коли ми ще відкриємо такий «ресторан», то обов’язково запросимо тебе поїсти.

Ґао Цзяньчжун часто їв масло, молочний доуфу чи молочну пінку, принесені Ґасмаа, і йому дуже подобалося пити молочний чай чи їсти м’ясо, приготовлені в її родині. Оскільки ж йому найбільш подобалось їсти монгольську молочну й м’ясну їжу, приготовлену саме Ґасмаа, то цього разу він нарешті отримав можливість віддячити їй. Сміючись, він сказав:

— У мене тут є ціле відро яєць — якщо розбитих уже небагато, то цілих стільки, що, гарантую, наїстеся.

Він поспішив відсунути вбік розтріскані яйця і розбив у сковороду п’ять-шість цілих яєць поспіль, щоб спеціально приготувати ще омлету для Ґасмаа й Баяра.

— Однак батько не їсть такого, — сказала Ґасмаа. — Він каже, що це — речі Тенґера і їх не можна чіпати, тож я тільки у вас і зможу цього поїсти.

— Але я пам’ятаю, що минулого року Батько вимагав більше десятка курячих яєць у кадровиків Комітету пасовища, навіщо б це? — запитав Чень Чжень.

— Тоді в нього захворів кінь — тварину почало лихоманити, тож Батько затис коневі ніздрі, змусив його підняти голову, потім розбив об зуби коня парочку таких дрібничок і влив їхній вміст у горло коневі. Після кількох таких вливань кінь одужав.

— От лихо! — почав стиха бурмотіти Ян Ке до Чжана Цзіюаня, — після нашого приходу скотарі також почнуть за нами їсти ці речі, яких вони раніше не їли. Тоді через декілька років тут не тільки лебедів, але навіть і диких качок не залишиться!

Баяр розохотився до їжі і з масними губами сказав до Ґао Цзяньчжуна:

— Я знаю, де ще багато таких дрібниць! Якщо даси мені ще миску омлету, я завтра поведу тебе туди й покажу. Вони неодмінно мають бути в старих байбачих норах по земляних схилах. Сьогодні вранці, коли я шукав ягня, я бачив їх біля маленької річки.

— Чудово! — вигукнув із радістю Ґао. — Біля річки й справді є земляний пагорбок, а в ньому чимало піщаних нір. Коні, напевне, не втрапили туди своїми копитами.

Продовжуючи смажити омлет, він попросив Ченя ще розбити йому декілька яєць. Невдовзі зі сковороди з’явилася ще одна порція соковитого, товстого й ніжного омлету з качиних яєць. Цього разу Ґао Цзяньчжун розрізав лопаткою яєчний млинець на дві половини і розклав його по тарілках Ґасмаа й Баяра, які їли з таким захватом, що на обличчях у них аж виступив піт. Коли зі сковороди піднявся димок від розпеченого сала, туди знову з шипінням вилили цілу миску яєць.

Коли й цю порцію зняли зі сковороди, Чень Чжень прийняв до рук лопатку й сказав:

— Ось я ще приготую вам щось новеньке.

Він поклав на сковороду трохи козиного сала й почав смажити випускну яєчню. Невдовзі на сковороді з’явилася класична оката яєчня, схожа за формою на традиційні китайські маленькі гаманці хебао, з темно-жовтими опуклостями на ніжно-білому фоні. Ґасмаа й Баяр аж підвелися на колінах, щоб зазирнути в сковороду, і в них аж очі розширилися від здивування. Чень Чжень розклав їм у тарілки по одному яйцю, ще й полив підливою, яка утворилась на сковороді з соусу й сала. Скуштувавши нову страву, Ґасмаа сказала:

— Це новеньке навіть ще смачніше! Зроби нам ще дві порції.

Ян Ке, хитро посміхаючись, сказав:

— Ось зачекайте, я приготую для вас качині яйця, підсмажені з луком-пореєм, а коли ви наїстеся, Чжан Цзіюань приготує вам суп з качиними яйцями й зеленою цибулею, так ми всі четверо продемонструємо свої вміння.

Юрта наповнилася запахами різних страв і диму від сала на розпеченій сковороді. Усі шестеро наїлися донесхочу й тільки тоді відсунули свої миски й палички. На цей бенкет пішло більше половини відра яєць дикої качки.

Ґасмаа заспішила повертатися, оскільки щойно після переїзду в неї було багато всякої хатньої роботи. Після смачної відрижки, вона, сміючись, сказала:

— Ви тільки Батькові не кажіть про сьогоднішнє, а за декілька днів приходьте до нас, я вас пригощу рисовою кашею на молоці з пінкою.

Ґао Цзяньчжун сказав до Баяра:

— Завтра обов’язково поведеш мене шукати качині яйця.

Чень Чжень наздогнав Бара й обережно заштовхнув йому в рот великий шматок омлету. Однак Бар спочатку виплюнув омлет на траву, обдивився його, обнюхав, облизав і, тільки переконавшись, що це смачна річ, яку щойно їла господиня, прояснів на морді й підхопив шматок у пащу та почав повільно ковтати, смакуючи його. При цьому він не забув помахати Ченю хвостом на знак подяки.

Коли всі розійшлися, Чень Чжень, який не забував про свого Вовчика, побіг поглянути на нього.

Однак Вовчик раптом зник. Чень укрився холодним потом і кинувся до місця, де той був прив’язаний, коли