Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Слухаючи, Дайюй кивала в такт головою й думала: «Які, виявляється, бувають прекрасні п’єси! Жаль, що звичайно дивляться тільки гру акторів, не вникаючи в зміст самого спектаклю!»
Тут вона пошкодувала, що відволікається всякими дурними думками, і вирішила послухати далі. А дівчатка співали:
Милувались тобою хоча, називаючи цвіт незрівнянним, Роки юності швидко пливли, — мовби води, неспокоєм гнані...Серце в Дайюй здригнулося, вона затамувала подих.
Доля твоя — самотіти в журбі за ворітьми покоїв безлюдних...Слова п’янили, і Дайюй опустилася на камінь. Раптом дівчинці прийшли на пам’ять рядки із стародавнього вірша, який вона нещодавно прочитала:
Воду несе течія, пелюстки опадають, доля одна — і чуття і кохання зректись...І далі:
Спливає вода, пелюстки опадають[232], весні вже нема вороття... І в небі, і тут, на землі, без весни!Ці рядки нагадали інші, з п’єси «Західний флігель»:
В цвітові червоному, опалім річка вся, несе його удаль. Вимірів і форм десяток тисяч самотинна відає печаль.Дайюй замислилася, серце стиснулося від болю, з очей покотилися сльози. Думки її витали десь далеко-далеко. І ось, коли вона так сиділа в глибокій замисленості, хтось підійшов ззаду й ляснув її по плечу. Вона обернулася й побачила...
Кого побачила Дайюй, ви дізнаєтесь, якщо прочитаєте наступний розділ.
Розділ двадцять четвертийП’яний Алмаз зневажає багатство й захоплюється шляхетністю;
дурне дівчисько губить хусточку й викликає любовну знемогу
Отже, хтось ляснув Дайюй по плечу, коли вона сиділа в глибокій замисленості.
— Ти що тут робиш?
Дайюй злякано підхопилася — перед нею стояла Сянлін.
— Дурне дівчисько! Налякала мене! Чого прийшла?
— Шукаю нашу панянку й ніде не можу знайти, — відповіла Сянлін. — І Цзицзюань тебе шукає. Каже, що дружина пана Цзя Ляня послала тобі якийсь надзвичайний чай. Піди, покуштуй.
Вона взяла Дайюй за руку, і вони разом попрямували до павільйону Ріки Сяосян.
Фенцзє й справді прислала дві банки прекрасного чаю. Дайюй і Сянлін поговорили про вишивки та візерунки, зіграли в шахи, почитали трохи, і Сянлін пішла.
Тим часом Баоюй, якого Сіжень повела додому, увійшовши в кімнату, побачив Юаньян. Лежачи в постелі, вона розглядала вишивки Сіжень.
— Де ти був? — запитала вона Баоюя, тільки-но той увійшов. — Бабуся давно на тебе чекає, веліла з’їздити
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі», після закриття браузера.
