Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Було б кумедно, – засміялася я.

– От ні секунди не кумедно…, – надула вона скривджено губки.

– Та най буде тобі. Мені взагалі часом здається, що все це було просто сном. Тому що занадто багато сталося неймовірних речей у моєму житті, і на жаль твоє дивне перетворення не на першому місці в цьому списку.

– Думаю я переживу це, – змовницьки підморгнула вона мені і на якусь мить настала незручна тиша. Я навіть як-то напружилась. І раптом вона промовила. – Анко, мені треба тобі  про дещо зізнатися. Ти за весь цей час стала для мене дуже близькою подругою, і я більше не можу цього приховувати від тебе, хоч я і шпигунка.

– Мені треба сісти? – насторожено запитала я в неї. – Мені здається розмова зараз буде не з простих, – зауважила я.

– Мабуть ти маєш рацію, нам не завадить сісти. – погодилася вона. Та знайшовши відповідне місце ми сіли та вона продовжила. – Я хочу тобі дещо розповісти про нашу подорож. Точніше про мою роль у ній. Альянс свого часу доручив мені пошуки Лінди, це ти знаєш.

– Відьма про це розповідала. Вона ж тебе потім і прокляла, замкнувши в лисячій формі, – підтвердила я те що сама вже знаю.

– Так, але до цього ми ще жодного разу не згадували, де я її тоді знайшла. А знайшла я Лінду власне в тій самій хатинці, в якій ми всі з нею нещодавно зустрілися. Тобто вже за бар'єром, – вона знову зробила паузу. – І я хочу тобі нарешті зізнатися, що ще до нашої з тобою зустрічі я вже дещо знала і про магічний шторм, і про поселення людей, відоме як Притулок драконів. А також про те, що якщо в цьому світі і є десь дракони, то це чи не найкраще місце для них. Поки я не вибралася назовні, за допомогою чергового магічного шторму, я встигла провести кілька років за бар'єром, хоч і більшу частину з них у формі лисиці. Тож вибач, я справді дуже багато знала про це місце, але нічого тобі тоді не сказала. Правда самих драконів я звичайно ж там жодного разу не бачила, якщо не рахувати вас з Ніком, – посміхнулася вона.

– Ну, я здогадалася, що твоя історія з Ліндою досить каламутна, приблизно тоді коли ми вже підібралися до її хатинки, адже сам факт того, що ти про неї знала змушує задуматися. Але я вирішила просто не лізти не у свою справу, раз ти сама мені нічого не говорила. Було видно, що вся ця історія з перетворенням для тебе ще надто свіжа, та й я була просто щаслива, що ти повернулася в людську подобу.

– Так…, – подивилася вона на мене з вдячністю. – Дякую тобі за розуміння. Але це ще не все, що я хотіла розповісти тобі. Я просто мушу пояснити причину всього цього мого мовчання. І тут треба почати… напевно з того, що повернувшись назад у наш світ через бар'єр, я насамперед вийшла на зв'язок із Августієм і все йому розповіла. Про Лінду та про моє прокляття, а також про бар'єр і замкнених усередині нього мешканців. Вся ця історія його не сказати, щоб сильно здивувала, але дуже зацікавила, і він практично тут же дав мені нове завдання, значення якого я, якщо чесно, досі не до кінця розумію.

– Яке завдання? – запитала я у неї.

– Знайти тебе та допомогти вже у твоєму власному дорученні.

– Стоп! Але тоді вже я не розумію…, – здивовано закліпала я очима.

– Почекай, будь ласка, – перервала мене Фумка. – Зараз я спробую внести певну ясність. Принаймні розповім, до чого вже встигла дійти самостійно.

Ключовим дорученням і навіть умовою Августія було в жодному разі не допомагати тобі безпосередньо. А лише побічно й напів натяками спрямовувати тебе у бік бар'єру та Притулку драконів. Також він доручив мені, якщо це буде можливо, знайти Ніка та залучити його до ваших пошуків. Голова знав, що він із самого дитинства одержимий пошуками драконів і зможе нам у цьому допомогти.

– Тобто він і участь Ніка підлаштував? – роздратовано запитала я.

– Не зовсім. Я від початку особливо не вірила, що нам вдасться його знайти. За обов'язком служби, я вже трохи знала Ніка раніше. Думаю, тобі це очевидно.

– Та звичайно! – відповіла я. – «Людина з такою кількістю таємниць просто повинна бути якось пов'язаний зі шпигунами!», – подумала я про Ніка.

– «Що перепрошую?», – пролунала відповідь на мої думки в голові, чому я дуже здивувалась але не мала часу на суперечки і виявлення того, як так сталось, що думки і на відстані вже передаються.  Тому просто відповіла. – «Не зважай», – і продовжила слухати подругу. 

– Так от, наші з ним шляхи перетнулися по суті випадково. До того ж він сам якимось чином вже знав легенди про існування Притулку драконів, тільки от не знав, де він точно знаходиться. За участь в цьому завданні, Августій ​​пообіцяв мені повернення людської подоби і як бачиш все це виявилося правдою.

– Мдааа…, – зітхнула я. – Навіть цікаво, в яку мозаїку це все за підсумком складеться.

– Ти знаєш навіщо Голова все це провернув? – подивившись на мене, спитала лисиця.

– Ти повіриш, якщо я скажу: «Для того, щоб я стала королевою драконів?».

– Не смішно, – посміхнулася Ліфумія. – До речі, – раптом замислилася вона.

– Що? – подивилася я з підозрою, бо судячи з виразу обличчя, вона задумала щось підступне.

– Та ось хотіла запитати, а які все ж таки у вас з Ніком стосунки? – усміхнулася вона хитро. Що не кажи, але лисиця є лисиця. Хоч у людській подобі, хоч у звіриній.