Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

Іллінойс.

Самотня.

— Так наче нічогенько, — озвався я, коли ми скінчили цю літературну справу. — Ну, а тепер, — спитав я знов, — де ж дама?

Енді кинув на мене своїм звичайним спокійно-роздратованим поглядом.

— Джефе, — зауважив він, — я гадав, що ви вже збулись отих реалістичних ідей у своєму мистецтві. На що тут здалася дама? Коли десь на Уол-Стріті продається пук підмочених акцій, то що, хіба ви сподіваєтесь знайти серед них русалку? Що спільного між матримоніяльною установою й дамою?

— Ну, то слухайте, — сказав я. — Ви знаєте мою тверду звичку, Енді: за кожним моїм неправним заходом проти легальної літери права, та річ, що продається — повинна існувати, щоб її можна було бачити й показати. Таким способом, та вивчивши старанно поліцейські накази й залізничі розписи, я раз у раз уникав всяких непорозумінь із владою. Розуміється, не згадуючи про ті, які можна було збути п’ятидоларовим папірцем аби сигарою. Отже, щоб наш план здійснити, нам треба бути напоготові: або об’явити чарівну вдову живцем, або її еквівалент, при красі чи без неї, однак з усіма спадковими прикметами й властивостями, про які згадується в нашому переліку й реєстру помилок, або нам доведеться потрапити в пащеку до правосуддя.

— Гаразд, — відмовив Енді, перебудовуючи свої думки, — може, воно й буде безпечніше на той випадок, коли б почтова інституція або уповноважені від правосуддя поткнулись трусити наше агентство. Та от де б ви сподівались знайти вдовицю, що згодилась би гаяти час на шлюбні плани, де на шлюб надії немає? — спитав він.

Я сказав Енді, що, здається, знаю на цю ролю якнайпридатнішу кандидатку. Один мій старий приятель Зікі Тротер, що торгував содовою водою та видирав зуби, осиротив свою жінку минулого року. Він випив якихось ліків проти шлункової хвороби, що йому дав їх старий лікар замість мазі, якою він користувався завсіди досхочу. Я часто перебував у них у хаті й сподівався прихилити її до участі в нашій роботі. Було раптом шістдесят миль до маленького міста, де вона жила, отож я й помчав туди залізницею і знайшов її в тому самому котеджі, з тими самими сонячниками й півнями, що посхилялись над цебром.

Містріс Тротер личила цілком до нашого підприємства, от хіба тільки за вийнятком краси, числа років і маєтків. Але була собі пристойна на вигляд, навіть нічогенька. І її крім того було дуже зручно прихилити до справи після спомину про Зікі. — Чи це чесну справу ви надумали, містер Пітерсе? — спитала вона, коли я розповів їй, чого ми від неї потрибуємо. — Містріс Тротер, — відповів я, — ми з Енді Текером підрахували, що три тисячі душ у цій широкій та безчесній країні намагатимуться захопити вашу прекрасну руку та гроші з маєтком, про які надруковано було в нашій оповістці. Частина з цього числа, так приблизно сотень із тридцять, сподіваються подарувати вам натомість, в разі переможуть вас, труп лінивого та захланого волоцюги, нещасливе життя шахрая, та зганьбленого шукача долі.

— Ми з Енді наміряємось цим руїнникам суспільства добру науку подати, — додав я і признався, — нам з Енді дуже було важко втриматись, щоб не заснувати товариство під назвою “Велике Моральне й Милосердне (тисячолітнє) Малеволентне (злорадісне, вороже) Матримоніальне Агентство”. Чи це вас задовольняє?

— Задовольняє, містер Пітере, — відповіла вона. — Я ж повинна була знати, що ви не встрянете ні до якої ганебної справи. Але які ж будуть мої обіцянки? Чи я муситиму відмовляти кожному з цих трьох тисяч негідників, що ви про них кажете, кожному окремо, чи можна буде гнати їх геть гуртом?

Ваші обов’язки, — містріс Тротер, — в дійсності просто будуть синекура[457], Ви житимете собі спокійно в готелі й роботи у вас не буде ніякої. Ми з Енді завідуватимем усією кореспонденцією й усіма справами підприємства, — сказав я. — Звичайно, — провадив я далі, — дехто з найпалкіших та найзавзятіших прихильників ваших, коли пошкребуть грошей на дорогу, то можуть прибути й до Каїро, щоб особисто натиснути на свій ідеал, або на ту його частину, яка їх найбільше зворушить. В такому випадку, мабуть, вам доведеться потурбуватись і гнати їх геть. Ми вам платитимемо двадцять п’ять доларів на тиждень і готельні видатки.

— Дайте мені п’ять хвилин, — сказала містріс Тротер, — щоб я взяла з собою пуховочку та пудру й покинути сусідці ключі від ухідних дверей, а тоді можете почати рахувати мені платню.

Отож, я повіз містріс Тротер до Каїро й улаштував її в такому собі родинному готелі. Він був далеченько від нашого з Енді кварталу, щоб не викликати підозри і щоб все було, як годиться. Тоді все розказав Енді.

— Чудово, — мовив Енді. — А тепер, коли ваше сумління заспокоєно, бо принада наявна й на похваті, візьмімось до наших рибок.

І от ми почали містити наші оповістки в газетах, вкриваючи ними країну вздовж і впоперек. Ми друкували по одній у кожній газеті. Більше ми не могли зробити, бо тоді довелось би найняти стількох службовців та насадити стількох машиністок, що цокотіння машин напевно потурбувало б самого Генерал-Почтмайстра.

Ми поклали дві тисячі доларів у Банк на ім’я містріс Тротер і дали їй до рук книжку, щоб можна було її показати, коли б хто зацікавився, чи чесні та сталі справи в нашому агентстві. Я знав, що містріс Тротер жінка чесна й надійна, отже, було цілком безпечно залишити гроші на її ім’я.

Після нашої одинокої оповістки почали на нас з Енді сипатись листи по дванадцять годин на день.

Щось біля сотні приходило їх щодня. Я ніколи не гадав, щоб у наших краях було стільки милосердних та бідних чоловіків, охочих здобути чарівну вдову ще й узяти на свої плечі тягар керувати її грішми.

Здебільшого вони визнавали, що перебивались з хліба на воду, що втратили посаду, що громадянство їх не зрозуміло... Проте всі вони були певні, що з їхніх гарячих симпатій та чоловічих якостей вдовиця мала б користь на все життя.

Кожен аспірант одержував від компанії Пітере і Текер відповідь. О ні! Була звістка, що вдова, глибоко вражена його простим і цікавим листом, просить його написати до неї ще раз і оповісти про себе докладніше та додати фотографічну картку, коли це можливо. Агентство Пітере і Текер до того повідомляло