Читати книгу - "Спомини"

а й за Україну як державу, за її політичний імідж серед інших республік СРСР і на міжнародній арені, за розважливу політику її провідників. У кінці він висловлює своє негативне ставлення до справжньої мети ініційованих владою переговорів та способу їх ведення, а також просить звільнити його від них (16–17).

Варто зауважити, що пропозиції Сліпого були досить сміливі як на ті часи. Він сам свідчить у “Споминах”, який подив викликав його меморіял серед ув’язнених священиків, коли він наприкінці 1961 р. вернувся до Мордовії і дав їм його прочитати: “Коли отці, які там були, прочитали копію мойого меморіялу до міністра, то сказали, що так не сказав йому ще жоден націоналіст”.

Інші документи

Із меморіялу до міністра (п. 7) та зі “Споминів” дізнаємося також, що в ході останніх переговорів Йосиф Сліпий написав ще кілька інших документів. Усі вони також збереглися. Серед них є три тексти, адресовані працівникові 4-го управління КДБ УРСР М. Купцову, а саме один реферат про Львівський “собор” 1946 року та два коротких листи: один є коротким доповненням до його реферату про Львівський “собор”, а другий написаний вже наприкінці переговорів безпосередньо перед відправленням Сліпого на етап до Сибіру. У цьому другому листі-зверненні митрополит захищає справу УГКЦ в контексті тодішньої міжнародної ситуації та зовнішньої політики СРСР, зокрема відносин Радянського Союзу з Італією та Німеччиною. Останній документ з часу тих переговорів у Києві — це скарга митрополита генеральному прокурору СРСР Романові Руденку з проханням переглянути вирок і звільнити його з ув’язнення.

Перед самою висилкою на етап Сліпий передав усі написані ним у київській тюрмі документи на збереження сестрі Меланії Куцині, яка неодноразово надсилала митрополитові передачі та тривалий час підтримувала з ним листування. Сестри милосердя св. Вінкентія ретельно переховували ці документи разом з приватним листуванням митрополита із сестрою Меланією, а після звільнення Йосифа Сліпого та його виїзду до Риму в 1963 р. замурували їх за подвійною стіною на горищі одного з домів згромадження на вул. Купальській, 2, у Львові. Так ці документи пролежали майже півстоліття — до 2002 p., коли новий господар цього приміщення Микола Шуй виявив їх під час перепланування будівлі[727].

Більшість рукописів збереглися в досить доброму стані, і тепер усі вони є в архіві Згромадження сестер милосердя св. Вінкентія в генеральному домі, що на вул. Сельських, 14, у Львові. Найімовірніше, Йосиф Сліпий, пишучи в тюрмі ці доповіді та скарги, відразу робив власноручні копії, щоб зберегти їх для історії. Копії цих документів були передані також і до Історичного архіву УГКЦ в Римі.

Деякі з матеріялів уже публікувалися раніше, інші публікуються вперше. Щодо скарги митрополита до першого секретаря ЦК КПУ Миколи Підгорного та меморіялу до міністра внутрішніх справ, то вперше їх опублікував у 1994 р. о. Іван Гриньох у другому томі “Літопису Голготи України” разом з уривками “Споминів” патріярха Йосифа[728]. Однак ця книга швидко розійшлася і тепер уже важкодоступна для пересічного читача. Вдруге ці документи були видані Згромадженням сестер милосердя св. Вінкентія спільно з Постуляційним центром беатифікації та канонізації святих УГКЦ до 20-ї річниці смерти патріярха[729]. Тексти у цих виданнях не цілком ідентичні та містять кілька незначних різночитань. Ці відмінності не слід вважати за недогляд одного з видавців, а навпаки, вони свідчать про ретельність підходу кожного з них до джерельної публікації. З одного боку, вони пов’язані з труднощами відчитання письма Йосифа Сліпого, які не завжди вдалося успішно розв’язати. Наприклад, у другому виданні цих документів упорядники залишили прогалини в тексті там, де слова написано нерозбірливо. З іншого боку, в першому виданні о. Іван Гриньох свідомо вніс деякі продумані та доречні редакційні зміни. Якщо сестри св. Вінкентія розшифрували і видали тексти, зберігаючи до найменшої йоти стиль, пунктуацію, написання і навіть описки митрополита, то Гриньох чувся цілком відповідальним та уповноваженим відшліфувати текст, виправити недогляди та помилки, що закралися при переписуванні документів. Ці поправки редактора мінімальні і стосуються в основному уніфікації стилю та правопису. У цьому виданні ми подаємо тексти зі змінами о. Гриньоха, бо вони зовсім не впливають на зміст документа і значно полегшують його сприйняття.

Pro memoria[730]
І. Введення

1. У зв’язку з переведеними розмовами з Вами, громадянине ґенерал, дня 26.VI. і 4.VII.1953 р. в справі унормування відносин між Католицькою Церквою-Ватиканом і Радянським Союзом, я роблю на бажання ще і писемно ось такі предложення, маючи при тому на увазі не тільки добро Католицької Церкви, але й держави Радянського Союзу. Очевидно, що я не одержав жодних правних мандатів, але передаю тільки свої особисті міркування.

2. При тому, зараз з початку, конечна одна заувага, а зглядно справлення одної похибки, яку прийняв Радянський Союз від царської Росії в спадку, а саме, що треба розуміти під “Католицькою Церквою”. Отож, це не означує тільки вірних латинського, зглядно римського обряду, що вживають в Літургії латинської мови, як загально розуміють в Радянському Союзі, але всіх вірних католиків, різних обрядів і церковних дисциплін, що признають головою Церкви на землі Папу Римського як наслідника верховного апостола св. Петра, першого єпископа Римського. Церква Католицька числить звиш 500 мільйонів вірних у всіх державах і краях по цілому світі. Вони належать до римського обряду, який є найчисельніший з усіх обрядів, до медіоланського (св. Амврозія)