Читати книгу - "Сага про Форсайтів"

Глибокі роздуми, в які він безнастанно поринав, відколи йому довелося проїхати в кебі з Джоліоном, дедалі більше переконували його, що в його житті настав надзвичайно важливий момент і що йому вкрай необхідно вжити заходів, до того ж добре продуманих. А за цими сухими тверезими міркуваннями, що треба негайно — тепер або ніколи — подбати за продовження свого роду, тепер або ніколи, якщо він хоче владнати своє життя і завести сім'ю, — кипіли його почуття, що збудилися від зустрічі з жінкою, його законною дружиною, яку він колись кохав так пристрасно, зростало переконання, що випустити з рук власну дружину це гріх проти здорового глузду й добропорядної потайності Форсайтів.

Висловлюючи свою думку в справі Вініфред, королівський адвокат Дрімер — Сомс волів би запросити Уотербака, але його призначили суддею (в такому похилому віці, що, як завжди в подібних випадках, виникла підозра, чи не викликано це політичними розрахунками) — порадив насамперед вимагати в суді відновлення подружніх прав; щодо цього Сомс і сам не мав ніяких сумнівів. Коли суд винесе сподівану постанову, їм слід почекати деякий час, щоб пересвідчитися, чи відповідач її виконає. Якщо ні, то буде доведено, що він кинув дружину, і вони можуть порушити справу про розлучення, підкріпивши її доказами подружньої зради. Все це Сомс знав чудово й сам. Вони котирували Дрімера десять до одного. Простота сестриної справи робила для Сомса ще прикрішим його власне становище. Всі обставини підтверджували той висновок, що найпростіший вихід — домогтися повернення Айріні. Якщо це їй не зовсім до вподоби, то хіба йому теж не доведеться перебороти свої почуття, пробачити образу, забути біль? Він принаймні ніколи не ображав її, а на поступки доводиться йти всім у цьому світі! Він може дати їй куди більше всяких благ, ніж вона має тепер. Він ладен зробити дарчий запис на її ім'я без усяких умов і обмежень. Останнім часом він частенько роздивлявся себе в дзеркалі. Він ніколи не був таким пишним павичем, як оте ледащо Дарті, і не уявляв себе красунчиком, але трохи покладався на свою зовнішність — не без підстав, бо риси обличчя його були досить правильні, він добре зберігся, був ставний, здоровий, білолиций, без тих вад, що породжує пияцтво та інші надмірності. Форсайтівське підборіддя та зосереджений вираз надавали йому, як він думав, ще більшої вартості. Отож, гадав він, у нього не було жодної риси, яка б могла викликати відразу.

Думки й сподівання, якими людина живиться щодня, стають цілком природними, навіть якщо зразу вони здавалися їй фантастичними. Якби він зміг подати досить ваговиті докази того, що прагне забути минуле і що зробить усе можливе, аби догодити їй, то невже б вона не погодилася вернутися до нього?

Отак міркуючи, зранку дев'ятого листопада він зайшов до крамниці Гейвза і Кортегела з наміром купити діамантову брошку.

— Чотириста двадцять п'ять фунтів, вважайте, що безцінь, сер. А це брошка, яку не сором носити навіть вельможній леді.

Настрій у Сомса був такий, що він купив її не вагаючись. За мить він уже поспішав до Полтрі, сховавши у нагрудну кишеню плаский футляр із зеленого сап'яну. Протягом дня він кілька разів відкривав його й дивився на сім камінців, що м'яко сяяли в овальному гніздечку.

— Якщо леді вона не сподобається, сер, ми охоче обміняємо, коли вам завгодно. Але щодо цього не турбуйтеся.

Якби ж то можна було не турбуватися! Він з головою поринув у роботу — єдиний його засіб заспокоїти нерви. Коли він сидів у конторі, прийшла телеграма від агента з Буенос-Айреса, котрий повідомив основні подробиці, а також ім'я та адресу стюардеси, згодної дати необхідні свідчення. Це ще дужче розпалило Сомса, який взагалі відчував глибоку огиду до того, щоб прати на людях брудну білизну. А коли він їхав у метро до вокзалу Вікторія, то твердо наважився відновити своє подружнє життя, прочитавши у вечірній газеті повідомлення про великосвітський шлюборозлучний процес. Родинний потяг усіх справжніх Форсайтів, який вони відчувають, коли їх спіткає клопіт і горе, схильність до єднання, яка була запорукою їхньої сили, примусили його піти обідати на Парк-лейн. Він не міг і не хотів розкрити батькам своїх намірів — для цього він був надто потайний і гордий, — але його підбадьорювала думка, що якби вони довідалися про його наміри, то зраділи б і побажали б йому успіху.

Джеймс був у похмурому настрої, бо завзяття, яке запалив у ньому нахабний ультиматум Крюгера, охололо від вельми скромних воєнних успіхів останнього місяця та закликів «Таймса», що переконував публіку в необхідності нових зусиль. Він не знає, чим усе це скінчиться. Сомс намагався підбадьорити його, згадавши кілька разів ім'я Буллера. Але Джеймс не мав ні в чому певності. Коллі [32] — той застряв на своїй горі, а Ледісміт [33] стоїть на голій рівнині, й узагалі «ми вскочили в халепу». Він вважає, що треба послати туди моряків — ото справжні молодці. Сомс спробував розрадити його іншою темою. Вініфред одержала листа від Вела, він пише, що в день Гая Фокса [34] оксфордські студенти влаштували фейєрверк і наколобродили і що його не впізнали, бо він вимазав обличчя сажею.

— Еге ж! — промимрив Джеймс. — Хлопець кмітливий.

Але потім він похитав головою і зауважив: хтозна, мовляв, що з нього вийде, і, тоскно глянувши на сина, пробурмотів, що Сомс так і лишився без спадкоємця. Він хотів мати онука, що носив би його прізвище. А тепер — ось як воно вийшло!

Сомс здригнувся. Він не чекав такого виклику розкрити свої заповітні думки. І Емілі, побачивши, як він зморщився, сказала:

— Дурниці, Джеймсе. Не говори такого.

Але Джеймс, дивлячись кудись убік, бурмотів далі. Ось Роджер, Ніколас і Джоліон: усі вони мають онуків. А Свізін і Тімоті так і не одружились. Він зробив усе, що міг; але жити йому вже недовго. І, наче сказавши щось дуже заспокійливе, він замовк і почав їсти мозок, підпихаючи його на виделку кусником хліба і кладучи до рота разом із хлібом.

Сомс попрощався зразу після обіду. Надворі ще не було холодно, але він надів підбите хутром пальто, щоб попередити напади нервового дрожу, який проймав його цілий день. Підсвідомо він розумів, що в цьому пальті виглядає краще, ніж у звичайному чорному Потім, відчуваючи на грудях сап'яновий футляр, він попрямував до Челсі. Він не був курець, але на цей раз запалив сигарету й обережно затягнувся.