Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Конкуренти добрих піратів знайшлися швидко.

Як Юміл і думав, вони надто вірили у своє маскування, вважали його чудовим і практично ідеальним, і не думали, що у когось може бути краще. Тому, зробивши кораблі практично невидимими, за допомогою чергових «стародавніх артефактів з імператорської скарбниці», невеликий флот вирушив на полювання, пустивши поперед себе приманку — шлюп середньої незграбності, але великої місткості. Явного купця. Котрий йде чи то з Драконячого Хребта, чи з островів, що знаходяться далі, але, швидше за все, до столиці. А до столиці можуть везти як банальне зерно, так і щось цінніше. Загалом, той же Бахлаш неодмінно ризикнув би, за його словами.

Ходити водами океану «купцю» судилося недовго. Напали на нього вже третього дня. Нахабно напали, маскуючи свою кількість туманом, недоречною при світлі яскравого дня.

— Двадцять, — видихнув Мікал, коли купця загарпунили і почали з ним зближуватися.

— Що? — спитав Юміл, спостерігаючи за діями піратів.

— Кораблів там двадцять. Я не сильно знаюся, але, схоже, якісь переробки. Відремонтували старі кораблі, парусність збільшили…

— Хм. — Юміл насупився і задумливо запитав невідомо кого. — І хто ж у нас такий розумний успадкував старий флот? І де він узяв гроші на ремонт та оновлення?

Відповідати йому ніхто не став.

Пірати тим часом радісно полізли на купця, що не чинив опір. Виявили, що там немає ні команди, ні половини настилу палуби. Почали щось кричати. Але розбігтися та відвести хоч на якусь відстань свої кораблі не встигли. Мабуть, надмірно міцні мотузки підвели. Поки зрозуміли, що просто так напіврозібрані кораблі не ходять морями, поки зрозуміли, що час тікати. А потім ще й мотузки довелося розв'язувати, розвернувши гарпунні самостріли до палуби, замість того, щоб ухнувши молодецьки, обрубати в будь-якому місці. Загалом, самі собі створили купу проблем та втрату часу.

— Волар, відпускай його! — звелів Юміл.

Маг, який по черзі з Мікалом та Ліїн вів приманку, різко опустив руки. Настільки різко, що вітрила «купця» просто опали, втративши магічний вітер і не спіймавши справжнього. А душечка недобре посміхнувся і просто ляснув у долоні.

Приманка, яку для більшого ефекту начинили горщиками з кров'ю землі та скринями з якимось алхімічним порошком, не спалахнула. Вона миттєво перетворилася на вогненну грудку, вистрілила на всі боки щупальця і палаючі шматки, збільшилася вдвічі, а потім опала на воду грандіозним, з чорним димом, багаттям.

Від кораблів, які так легко і нахабно спіймали «купця», лишилося трохи більше. Та й із тих, хто підійшов не так близько, мало хто не постраждав від вогню.

— Дванадцять, — впевнено сказав Мікал. — Але, гадаю, реально чинити опір можуть шість-вісім, решта намагатимуться не потонути.

Юміл велично кивнув головою.

— Жахливі ви люди, — захоплено сказав Бахлаш.

— Знімаємо маскування! — віддав черговий наказ Юміл.

Юнга, котрий стояв на кормі, замахав червоними шовковими ганчірочками і, не минуло й півхвилини, як замість легкого тремтіння над водою з'явився десяток кораблів.

Пірати цьому, мабуть, зраділи, бо через лінзу, що наближається, було чудово видно, як вони забігали, мало не натикаючись один на одного. Розпатланий рудуватий хлопець, маг, замахав руками, щось кричачи, а потім різко опустив їх униз, і на корабель, у якого горів ніс, хлинула хвиля, змиваючи разом з вогнем людей, які не встигли за щось схопитися.

Маг на іншому кораблі стояв нерухомо і навколо саме того корабля почав знову збиратися туман, зметений вогнем.

На решті піратських переробок чи магів не було, чи вони не вміли працювати з водою і воліли не стирчати на очах, але пожежі там гасили відрами. А один із кораблів, які не постраждали від вогню взагалі, намагався потихеньку втекти.

— Захист тримати! Уперед! — наказав Юміл і, з почуттям виконаного обов'язку, став пити зілля з фляги.

Подальші події показали, що у морських битвах Ліїн нічого не розуміє. Точніше, вона уявляла, як вони мають виглядати, коли противника хочуть просто знищити. Прийняла участь у подібному в якості самовпевненої ідіотки, котра дивом змогла вижити.

Розуміла, як виглядає бій, коли ті ж пірати хочуть захопити корабель, не сильно його пошкодивши, але й не давши йому піти. Один із піратських боцманів розповідав, коли приходив до Мікала за амулетами для зміцнення щогли. Пірати у такому разі гарпунять противника. Противник рубає мотузки та намагається відійти. Його знову гарпунять і тягнуть до себе. А потім браві пірати стрибають на чужу палубу, обвішавшись амулетами, як захисними, так і здатними випустити сповивальне плетіння, і починають показувати охороні купця, що дарма вони, та й їх наймач, на амулетах економили. І найчастіше чомусь виявлялося, що заощаджували дуже сильно. Купці взагалі схильні покладатися на везіння і віру в те, що з піратами не зустрінуться.

Хоча з іншого боку, хто екіпіруватиме охорону так, що її спорядження за ціною у кілька разів перевищить вантаж? Хіба що ті, у кого вантаж дуже цінний. Але їх вирахувати легко, вони зазвичай і поодинці не ходять, і кораблі-супровід наймають, і маги у них вміють не просто керувати вітрилами, а ще й добрий захист ставити. По такому кораблю разок стрільнеш, помилуєшся, як гарпуни, не долетівши, падають у воду і розумієш, що краще не зв'язуватися.

Третій вид морських битв Ліїн бачила, коли «Гордість Ловарі» була змушена йти до краю світу і до розриву в тканині простору, щоб позбутися пластин із Золотих Туманів. І початок цієї битви навіть був схожий — душка Змій жбурлявся вогнем. А ось далі…

Спочатку навколо корабля з тихим клацанням піднявся захист. Чи другий шар, чи щось замість того, що простіше. Потім, чи то за планом, чи для залякування, чи для того, щоб не втекли, хтось із магів зніс начисто щогли корабля, що почав віддалятися.

— Чудова робота, — похвалив невідомого умільця Мікал, який стояв поряд з Ліїн і, вловивши нерозуміючий погляд учениці, пояснив: — Удвох працювали, синхронно. Один підломив щогли, може дерево зістарив і зробив крихким, може ще як, а другий водночас штовхнув вітром.