Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

— Шторм буде, — сказав маг учениці, коли вона підійшла до нього, вирішивши не заважати Юмілу лаятись на команду.

У присутності дружини ці лайки не те щоб вичерпувалися. Ні, якщо в них була потреба, Юміл себе не стримував, просто починав говорити не коротко і хльостко, а надмірно квітчасто, підбираючи епітети та порівняння.

— Чому ви так думаєте? — спитала дівчина, кивнувши знайомому юнзі, що розцвів у відповідь посмішкою.

— Коли хмари схожі на бриж на прибережному піску — це провісник шторму. Ще моя бабуся так говорила і майже завжди мала рацію, — пояснив Мікал.

Ліїн глянула на небо. Хмари дійсно місцями були схожі на бриж на піску, але здебільшого на острижену з овець вовну, навіщось розтягнуту по небу. І вівці були білі-білі, а шерсть у них, мабуть, легка та м'яка.

— Цінна якась порода, — пробурмотіла Ліїн.

— Не хвилюйся, я тебе підстрахую, не дам наробити дурниць і зганьбитися, — пообіцяв Мікал і загадково посміхнувся.

Ліїн тільки зітхнула.

— Впевнений, твій чудовий чоловік теж помилявся, — додав Мікал. — І тому хоче уберегти від помилок тебе. І береже, як уміє, щоб ти не засмучувалася.

— Мікале, одружіться з Меланою. Ви один одному дуже личите, — тільки й змогла сказати у відповідь на цю заяву Ліїн.

А маг усміхнувся і знову подивився на небо. Наче намагався ворожити за хмарами. Можливо, навіть на кінець справи.