Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ярослав
В клуб Макс прихопив декількох наших друзів. Окрім хлопців, він для чогось привів ще й свою дівчину Настю та її подружку Алісу. Звісно ж, я був щиро вдячний Максу за його підтримку і таку кмітливість, але присутність Аліси мене напружувала. Не те щоб ми з нею сильно перетиналися, але від цієї дівчини можна було очікувати будь-чого. Щоразу на таких зустрічах вона поводилася досить дивно та зухвало, вважаючи, що вона єдиний вірний варіант для мене. А говорити з нею про мої смаки — було марно. Тому я не втримався і висловив Максові свої невеличкі претензії.
— Навіщо ви знову взяли її із собою? — незадоволено прошипів, кивнувши головою в сторону Аліси. — Ти ж знаєш, що я цю дівчину терпіти не можу!
— Я не хотів її запрошувати, але Настя мене попросила, — винувато пояснив друг. — Не хвилюйся. Я наглядатиму за нею.
Звісно, я розумів, що Макс не міг відмовити своїй дівчині, але мені від цього було не легше. Я дуже сподівався, що Аліса прийшла в клуб для відпочинку, а не щоб чіплятися до мене. Бо інакше я за себе не відповідаю.
Доки хлопці вели жваві розмови та наповнювали склянки, я постійно поглядав на столик, за яким сиділа Мілена. Разом зі своїми друзями вони веселилися в сусідній частині залу на нашому поверсі. Дівчата пили коктейлі й постійно посміхалися, а хлопці весело щось їм розповідали. Мілена трималася досить спокійно та стримано. Вона не поспішаючи пила свій коктейль і абсолютно не звертала увагу на інших відвідувачів клубу. Дівчина ні разу не обвела очима зал, тому у нас не було жодного шансу зустрітися поглядами. І цей факт чомусь викликав у мені легке розчарування.
Чим довше тривала ця гра у шпигуна, тим більше мені хотілося побачити її усмішку, викликану саме мною. Я навіть не уявляв, що з часом навіть цього мені катастрофічно не вистачатиме. А ще я страшенно хотів зловити погляд її чарівних очей, але Мілена мене не помічала. Вона періодично вдивлялась в екран телефону, ніби чогось чекала. Повідомлення чи дзвінка від когось? Хотілося вірити, що саме від мене. І вже за мить в моїй голові з'явилася нова геніальна ідея! Діставши із кишені мобільний, я надрукував дівчині повідомлення:
“Привіт. Як у тебе справи? Не нудьгуєш?”
Прочитавши його, вона мило посміхнулася і відразу почала друкувати відповідь. Я в цей час спостерігав за моїм янголом і відчував, як по моїм венам розтікалося приємне тепло. Мій настрій миттєво злетів до максимальної позначки.
“Може трохи… А в тебе, як справи? Чим займаєшся?”
Коли Мілена заблокувала екран, його світло більше не осяювало її обличчя, закутавши його у м’яку напівтемряву. Але дівчина продовжувала тримати телефон у руці і чомусь я не сумнівався, що вона чекала моєї відповіді.
“Милуюся красою чарівної дівчини…”
Дисплей знову засвітився. Отримавши сповіщення, Мілена кілька секунд уважно вдивлялася в екран свого телефону. Мені здалося, наче вона перечитала моє повідомлення декілька разів. Та потім дівчина заблокувала мобільний і поклала його на стіл. Вона навіть не думала писати мені відповідь і взагалі виглядала засмученою. А я намагався зрозуміти, чому її настрій так різко зіпсувався.
Судячи з усього, мій натяк вона не зрозуміла і почала вигадувати у своїй голові різні дурниці. Тому я вирішив виправляти ситуацію і швидко відправив їй ще одне повідомлення. Дівчина не поспішала реагувати, хоча й помітила, що її телефон знову засвітився. Вона лише нахмурила свої брови й кілька секунд мовчки гіпнотизувала мобільний. Але, через деякий час, все ж не витримала і здалася...
“Уважно подивися прямо перед собою!”
Прочитавши моє повідомлення, дівчина відірвала погляд від телефону і зробила так, як я попросив. Помітивши мене, вона сором’язливо опустила очі додолу, а потім знову поглянула на мене і посміхнулася. Взявши кухоль зі своїм безалкогольним пивом, я відсалютував їй на знак привітання. При цьому не зміг стримати своєї задоволеної усмішки. Дівчина теж взяла в руки свій келих, повторивши за мною. Мені здалося, що вона була рада мене бачити. Або принаймні, я хотів у це вірити…
Ще трішки погравши з нею в дивоглядки, я піднявся зі свого місця і підійшов до її столика. В очах друзів Мілени читалося здивування, бо вони не розуміли, що мені потрібно. А ось очі дівчини світилися цікавістю. Схилившись над її вушком, я запросив її потанцювати. А потім повільно простягнув до неї свою руку, очікуючи рішення. Дівчина відразу вклала свою маленьку долоньку в мою і ми спустилися на перший поверх.
— Що ти тут робиш? — поцікавилася маленька, обійнявши мене руками за шию.
— Прийшов відпочити разом з друзями, — відповів заготовленою фразою, м'яко розмістивши свої руки у неї на талії.
— Оце так збіг! — здивовано підсумувало моє сонечко, довірливо заглядаючи мені в очі. — Це просто доля! Або як інакше пояснити той факт, що ви прийшли у той самий клуб, що і ми?
Я з ніжністю дивився дівчині в очі й розумів, що вона не здогадалася, що я спеціально підстроїв нашу зустріч. А я не хотів говорити їй про це. Можливо, колись… Адже зараз в очах дівчини читалося стільки захвату, що мені не хотілося його розвіювати.
Якщо вона хоче вірити в долю — нехай вірить. А я буду чинити так, як кажуть у народній приказці: “На Бога надійся, але й сам до роботи берися”. Адже постійно чекати на допомогу долі я не збирався. Одного разу вона вже зробила мені безцінний подарунок, познайомивши мене з Міленою. І я за це був невимовно вдячний. Але далі все було в моїх руках. І я не збирався втрачати жодної можливості, щоб провести час з моїм янголом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти — мої крила, Вікторія Франко», після закриття браузера.