Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

— Це правильно. Бо там немає, чим пишатися.

— Так, ти маєш рацію, — погодився Юрій, неабияк мене дивуючи. — Мушу визнати, що тоді я трохи перегнув палку. 

— Не трохи, але проїхали, — я не хотів розвивати цю тему. Адже насправді вже давно пробачив своєму тестю його зухвалий вчинок. І на цей момент хотів лише одного — аби він більше не намагався псувати нам життя.

— Ти повинен розуміти, Ярославе, що я весь цей час знав де ви знаходитесь. І свідомо не втручався у ваше життя, — гордовито промовив чоловік, вважаючи що відкрив мені неймовірний секрет.

— Я здогадувався про це, — відповів впевнено, вдивляючись йому в очі. — Саме тому завжди мав план “Б”, на випадок, якщо Вам знову раптово зірве дах.

Відвернувшись до вікна, Юрій кілька секунд помовчав, а потім вирішив розповісти мені ще одне одкровення.

— Я уважно спостерігав за вами, щоб знати чи Мілена нічого не потребує.

— І переконавшись, що ми не бідуємо, вирішили змінити свій гнів на милість? — я запитально підняв брову, очікуючи його відповіді.

— Не зовсім. Відразу скажу, що мені не все подобається, бо Мілена могла б жити краще. Проте визнаю, що ви маєте непоганий рівень достатку, — від його слів я приречено закотив очі, але уважно продовжував слухати його. — Приїхати до вас мене вмовила Лілія. Побачивши Мілену вагітною, вона щодня виїдала мені мізки ложкою, щоб я нарешті зважився і прийняв це рішення.

— Зрозуміло, — я кивнув у відповідь, уявляючи як же складно йому було визнати свою неправоту, маючи такий важкий характер. — Закриймо вже цю тему. Хай там як, але я радий, що ви приїхали, адже Мілена сумувала за вами, не дивлячись нінащо.

Сьогоднішній день по-справжньому виявився неочікуваним та особливим. Порозумівшись з Юрієм, ми потиснули руки, хоча я розумів, що це все умовності, на які ми пішли задля спокою дорогої нам людини. Навіть двох... Коли ми повернулися у вітальню, я ввічливо побажав батькам гарної ночі й залишив їх спілкуватися між собою. Швиденько прийнявши душ, я прослизнув до Мілени під ковдру і погладив її кругленький животик, а потім лагідно торкнувся коханого обличчя. Пригорнувшись до мене крізь сон, Мілена заховала свій носик біля моєї шиї та продовжила мирно спати. А я в цю мить не міг стерти з обличчя радісну посмішку, бо почувався найщасливішим чоловіком на світі. Мабуть, я народився під яскравою зіркою. Адже у своєму житті я мав усе, про що можна було тільки мріяти. І зараз мова йшла зовсім не про матеріальну спроможність. Найбільше я радів через те, що мої батьки були здоровими та кожен свій день я проводив поруч з коханою жінкою. Та ще й на додачу, зовсім скоро у нас народиться омріяна дитина. Тож щодня я дякував Богу за його благословення, обіцяючи берегти своє щастя, як зіницю ока.

Дякую усім, хто зацікавився моєю книгою. Сподіваюся, вона вам сподобалася ))

Книга безкоштовна, але ви можете віддячити автору за його працю, поставивши вподобайку біля обкладинки книги та підписавшись на сторінку автора (якщо ви досі цього не зробили))

Ну і звісно ж запрошую усіх до моєї новинки під назвою "Не втрать мене"

Анотація до книги:

Еліна: Кохання, відданість, довіра... Це точно не про мене. Я волію й надалі уникати цього, аніж бути розбитою стражданнями та втратою. Триматися від усіх на відстані — ось де мій спокій. Я не вірю в любов, бо її не існує. Чи це лише я досі її не відчула?

Назар: Мені вистачило лише одного погляду... і я закохався в неї. Красива, граційна, неприступна… Байдуже, що вона трохи старша за мене, адже хіба це перепона? Більшою проблемою я вважав фортецю в її душі, якою вона себе відгородила. Здатися і забути? Чи все ж до збиття рук пробиватися до її серця?

Приємного читання))

Кінець