read-books.club » Сучасний любовний роман » Ти — мої крила, Вікторія Франко 📚 - Українською

Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

112
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ти — мої крила" автора Вікторія Франко. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 74
Перейти на сторінку:

— Як проходить ваша вечірка? Тобі все подобається? — поцікавився у Мілени, легенько провівши кінчиком носа по її вилиці.

—  Так. Але поруч з тобою мені подобається більше…

Мені постійно хотілося торкатися до неї і я нічого не міг із собою вдіяти. Мої руки блукали по її тілу, викликаючи мурашки у нас обох. Мілена з радістю підтримувала мою гру.  Тому що вона ніжно торкнулася своїм носиком до мого носа, а потім легенько поцілувала мої губи. 

Я починав запалюватися від наших пестощів, а дівчина ще більше підливала масла у вогонь. Розвернулась і почала танцювати переді мною, тулячись весь час спиною. Я ж бо хазяйновито поклав руку дівчині на живіт і притиснув її ближче до себе, торкнувшись губами її шиї.

При кожній моїй спробі тримати себе в руках, щоб не зайти занадто далеко, Мілена не полегшувала цих тортур. Спокусливо вигинаючись, вона ще більше зводила мене з розуму. Так, мов божевільний, я насолоджувався її грою, дозволяючи дівчині вести мене у світ фантазій. Сподівався лише, що мені стане сил…

Як і наш танець, пісня поступово закінчувалася. Але я ніжно провів кінчиками пальців по гладкій шкірі її рук, викликавши в тендітному тілі легке тремтіння. А потім обережно розвернув Мілену обличчям до себе.

— Ти навмисно зводиш мене з розуму? — запитав крізь важке дихання, після чого накрив її вуста поцілунком.  — Я хотів би забрати тебе звідси…

У відповідь Мілена всміхнулась, облизнувши нижню губу.

— Це помітно, — з хитринкою відповіла вона, притулившись ближче. А потім розгублено подивилася на своїх друзів. —  Але прямо зараз я не можу піти, бо Анжеліка образиться. 

Мабуть, Анжеліка — це та сама подруга Мілени, у якої був день народження. Я не став тиснути на мою дівчинку, хоча насправді мені більше жодної секунди не хотілося перебувати в цьому закладі. Я запропонував дівчині відвезти її додому, коли вона цього захоче. І ця пропозиція сподобалася Мілені, бо вона відразу погодилася. А потім чуттєво поцілувала мене, і я ладен був розтанути, мов сніговик на сонці. Схилившись до її обличчя, пристрасно поцілував дівчину в губи й відчув як її тіло ледь здригнулося. Від розуміння, що це я так на неї впливаю, мої уста розтягнулися в задоволеній усмішці. 

— Біжи до своїх, поки я не передумав, — я легенько підштовхнув її у напрямку сходів, що вели на другий поверх. А сам глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїти своє збудження, що, мов лавина, розтікалося по тілу, коли я знаходився поряд з моєю красунею.

 

Мілена

Коли я повернулася за свій столик, Анжеліка відразу ж накинулася на мене із запитаннями. Її цікавило, що за хлопець запросив мене на танець, і вона вимагала подробиць, як ми познайомилися. Я не стала розповідати подрузі усю правду, але натякнула їй, що з Ярославом мене пов'язують романтичні стосунки. Анжеліка з подивом округлила очі, натякаючи на нашу різницю у віці, але я не зважала на її думку. Ярик дуже мені подобався і я не збиралася нікого слухати. Навпаки, чекала слушного моменту, щоб якнайшвидше залишити клуб разом з ним.

Думаючи про те, що він обіцяв відвезти мене додому, я відраховувала мало не кожну хвилину, коли ми зможемо побути наодинці. Чомусь я не сумнівалася, що варто нам лише опинитися віч-на-віч, як хлопець знову даруватиме мені свої чуттєві та незабутні поцілунки. І я з нетерпінням чекала цієї миті…

Ще трохи посидівши зі своїми друзями, мусила визнати, що геть не слухала їх. Натомість постійно дивилася на Ярослава і подумки вже перебувала в його машині. Тому вирішила припинити це насилля над собою. Перепросивши в Анжеліки, що мушу піти раніше, я попрямувала до нього. Але одразу ж захолола на місці…  Побачила, що якась дівчина, як та п’явка, припала до його губ, і в мене  всередині все аж стиснулося. Я не могла нормально вдихнути й за одну секунду відчула такий спектр негативних емоцій, який не відчувала ніколи в житті. Біль, розчарування, злість, ненависть — усе це змішалося в один коктейль і вибухнуло неконтрольованим феєрверком в моїй голові.

Різко відвернувшись, я чимдуж вибігла з клубу.  Моє тіло тремтіло, а ноги швидко несли мене якомога далі звідси. Я була страшенно зла. Відчувала себе зрадженою і від образи, що пронизувала моє тіло, мені хотілося кричати. Через судомне дихання я ніяк не могла заспокоїтися. Мою душу розривали невідомі мені почуття і це дуже мене лякало.

Зупинилась я лише тоді, коли відійшла достатньо далеко, щоб не чути звуки бітів, що долинали з клубу. Притиснувшись спиною до холодної стіни якоїсь будівлі, я намагалася прийти до тями. І перебуваючи в такому стані, я навіть не почула, як до мене хтось підійшов. Зрозуміла це лише тоді, коли чиїсь пальці акуратно підняли моє підборіддя і мої очі зустрілися із поглядом знайомих очей. Ярик перелякано дивився на мене і, скоріше за все, намагався оцінити мій стан.

— Як ти? — хлопець звернувся до мене із тривогою в голосі й мене прорвало. Від нервового напруження, сльози градом стікали моїми щоками, і я нічого не могла із цим вдіяти.

Подушечками великих пальців Ярослав почав обережно витирати мої сльози, нашіптуючи ніжні слова, щоб заспокоїти. Але в нього не було шансів. Пекучі ревнощі випалювали всередині мене величезну дірку, і це завдавало моїй душі руйнівного болю.

— Ким вона є для тебе?! — запитала з викликом, сумніваючись в тому, що хочу знати відповідь.

— Ніким, — хлопець відповів абсолютно спокійно, але я ніяк не могла вгамуватися.

1 ... 15 16 17 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти — мої крила, Вікторія Франко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти — мої крила, Вікторія Франко"