Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Не зрозуміла! – здивувалась я – Ану стояти!!

– Що? – тепер уже вона була здивована.

– Фумо, ти мені нічого сказати випадково не хочеш? – я розраховувала, що ми з нею будемо разом у кімнаті, а Том буде з Ніком.

– Ой! – раптом збентежилася вона, – А ми так і не сказали? – запитала вона поглядаючи на Тома, який все ж таки пішов до іншої кімнати, залишивши нас розмовляти в коридорі на самоті.

– Вочевидь ні, якщо я не в курсі.

– Просто ми з Томом тепер у стосунках, – після цих слів мене ніби остаточно приглушило.

– Припустимо, і що? – перепитала я.

– Кажу, що ми кохаємо одне одного і тепер разом, – повторила вона. – Тому не бачу сенсу спати у окремих кімнатах.

– Ах ось воно що... Так, а мені тепер що робити? – запитала я трохи з підозрою.

– Тобі з Ніком не в перший раз, ночувати разом, – раптом нагадала вона мені той безглуздий випадок.

– Гаразд, гаразд, можеш не продовжувати, я тебе і так чудово зрозуміла. – «Час вже звикнути до таких витівок», – подумала я, смиренно розвернулась і пішла в кімнату, де, принаймні, ще було вільне ліжко. Коли я увійшла, Нік вже знімав з себе верхній одяг, і побачивши мене він трохи завмер у здивуванні.

– Ти заблукала? – запитав він з цікавістю дивлячись на мене.

– І не питай, – зітхнула я. – Де моє ліжко?

– Мабуть, в іншій кімнаті, – припустив він.

– На жаль, воно у цій! То де буде моє? – уточнювала я, а він дивно подивився на мене, а потім вказав на ліжко, яке стояло ближче до стінки.

Прийнявши ванну, я переодяглася в костюм, який дуже був схожий на мій тренувальний, тільки без вишивок. Я знайшла його у своїй сумці і вирішила, що він чудово підходить на роль піжами. Коли я повернулася до кімнати, Нік вже десь відкопав книгу і читав її біля каміна, але коли я вмостилася спати на виділене мені ліжечко, його терпіння не витримало.

– І все ж таки! – з шумом захлопнув він книгу. – Що ти робиш у моїй кімнаті? Де Том? Я, звичайно, не проти, але мені цікаво, – зізнався він.

– Том і Фумі з недавніх пір не воліють розлучатись, у них це серйозно, настільки, що вони вже не можуть спати окремо один від одного. І тому я тут! Не в коридорі ж мені ночувати.

– Цікаво, – сказав він. – А як вони до цього дійшли, чи не занадто швидо вони пререйшли до активних дій, адже не так давно вона була для Тома просто лисицею? – раптом спитав він.

– Бачиш двері? – запитала я.

– Припустимо! – не зрозумів він, чого я це сказала.

– Ось, якщо ти через них вийдеш, пройдеш коридором і звернеш ліворуч, то натрапиш на такі самі двері, тільки з іншим номером. Постукай туди і спитай те ж саме. Там тобі все розкажуть, а може навіть і покажуть. Ну а я нічого не знаю, бо була на той час разом з тобою, між іншим, зайнята трохи важливішими справами. А зараз я хочу спати, – відповіла я.

– У цьому є сенс, – замислився він. – А взагалі це ідея, може я так і зроблю і піду до них по відповіді, – не бачачи його обличчя, по голосу можна було зрозуміти, що він усміхався.

– Жартівник! А хтось жалівся, що дуже втомився і спати хоче, – нагадала я. – По тобі якось не скажеш.

– Гаразд, все зрозумів, – начебто затих він на якийсь час, а потім знову почав. – Цікаво, а в них діти теж з вушками та хвостами будуть, – сказав він і засміявся.

– Та ти знущаєшся! Вгамуйся нарешті! – не витримала я і підірвалася, щоб подивитись цьому допитливому у вічі. А він виявляється вже перемістився на ліжко і ліг спати.

– Ну а що, мені справді цікаво, – прозвучав тихий голос з-під ковдри.

– Знаєш що, тобі з такою цікавістю потрібно було вивчати сумісність видів в альянсі, щоб не ставити дивних питань посеред ночі. А хоча може вже й ранок скоро, – замислилась я дивлячись у вікно. – Тим не менш, спи давай, а то я тебе точно приб'ю тапком, ну або чимось важчим.

– Ну й добре, спатиму, інших варіантів все одно немає, – зітхнув він. – А у когось, можливо, сьогодні бурхлива ніч буде…

– Ніколас!

– Ну, що знову?

– От чесно, ти сьогодні якийсь нестримний!

– Перепрошую, але якби я був нестримний, то давно вже присунув би своє ліжко до твого, і не давав би тобі заснути до ранку! – випалив він, і від цих слів у мене по всьому тілу пробігло тремтіння, і стало так спекотно, що тепло від вогню в каміні здалося мені жалюгідною свічкою. – Зауважу, цього разу ти сама, добровільно, прийшла до мене в кімнату. І якщо я ще не зробив нічого вищепереліченого, то мій настрій можна розуміти як грайливий! – закінчив він. А я щоб, він раптом не побачив як на мене подіяли його слова, закуталась з головою під ковдру і притихла, адже він насправді мав рацію. – Як то в кімнаті спекотно, я відчиню вікно? 

– Роби що хочеш, – тільки і сказала я з під ковдри, а він хай там як хотів, так і розумів мої слова. 

– «Якби ж то все було так просто, я б так і робив», – почула я його думки в себе в голові, вони наче відлунювали і були наповнені сумом.