Читати книгу - "Невдячна іграшка"

Надто багато між нами «але», тому вирішую, що негайно встановлюю межі для себе, рамки, які не можна, не дозволено переступати. Знову крихку тишу між нами розриває чарівний хриплий баритон Станіслава:

– Валю, я купив продуктів. Можу допомогти тобі приготувати сніданок.

– Дякую! Я зараз приготую щось смачненьке, – піднімаюся з наміром заглянути в холодильник. Відчиняю й відразу офігіваю. Скільки всього різноманітного та смачного. Це я ще не дивилася в морозилку. От шалений!

– Вау, Стасе, ну ти видав! Вражає! Навіщо стільки всього? Я все це не подужаю й за місяць, – жартома посміхаюся. – Тепер треба шукати хто допоможе мені все це з'їсти. Хм…

– Якщо дуже потрібно, то я не проти, – бачу який він задоволений, що догодив. – Обожнюю домашню кухню. Впевнений, що ти вмієш гарно готувати.

– Чудово! А куховарити я й справді трохи вмію. Підглядала за бабусею ще в дитинстві, а потім мені у спадок дістались її смачнющі рецепти. То що зараз приготувати на сніданок?

– Готуй, що тобі до вподоби, чого самій хочеться. Я вже поснідав.

– Ні, так не вийде! Цього разу, Станіславе Маєвський, ти мусиш скласти мені компанію, – уперто наполягаю, бо мені так хочеться, щоб сьогодні він  поснідав зі мною. 

– Ну, хіба геть зовсім трішки, за компанію, аби тобі було смачніше, – Стас Маєвський потурає моєму невинному капризу. Боже, як мені подобається така його лояльність до мене.

– То може ти все-таки озвучиш, чим ти балуєш себе на сніданок? – все ще допитуюся, бо хочеться зробити йому приємно.

– Валю, не переймайся цим питанням, я всеїдний. Просто готуй те, чого хочеться самій. Я, своєю чергою, можу долучитися до процесу приготування, щось помити, порізати, якщо треба. Ти просто скажи. Не бійся, я не ліворукий. Але заважати творчості шеф-кухаря не стану. А свої кулінарні таланти продемонструю якось іншим разом, якщо сьогодні ти вже взяла ініціативу на себе, – Стас говорить так серйозно, розважливо, а в кутиках його рота проявляється задоволена усмішка.

– Тоді я приготую фруктовий салат з вершками, шоколадні панкейки та какао, – вивчаю його реакцію на той мій перелік. Знаю, що чоловіки на сніданок полюбляють щось більш ситне. Але по виразу обличчя Стаса бачу, що мій список його геть не бентежить. А  до моїх вух долітає:

– Прекрасно, обожнюю шоколадні панкейки та фруктові салати з вершками, а какао, то взагалі приємний спогад з дитинства.  

Посміхаюся його милим лестощам. Не віриться, що буває таке стовідсоткове співпадіння в уподобаннях. Однак приємно, що він так старається догодити мені, але не зовсім розумію навіщо?

– Я рада, що все, що готуватиму, смакує тобі, – кажу це паралельно виймаючи фрукти з холодильника, і кладу їх у мийку. Станіслав завбачливо дістає з шухляди картатий фартух, один з двох, і турботливо одягає на мене. Чемно нерухомо стою, так приємно. Вздовж тіла прокочується лагідний трепет. Його рухи такі обережні, вправні, дотики ніжні. Він дивиться мені прямо у вічі, сканує, а його зосереджений чіпкий погляд, від якого я ніяковію, бентежить. Чоловік ледь торкається руками моєї талії, поправляючи фартух, стає впритул. Я відчуваю його схвильоване дихання, а він зав'язує фартух за спиною, поправляє картату шлейку на моєму плечі, посміхається та відпускає, піднімаючи великий палець догори:

– Ну от, тепер геть інша справа. А тепер ти допоможеш мені? – явно кокетує, бо розумію, що він хлопець умілий, прекрасно й сам може. Якісь дивні у нього пориви, незрозумілі. Однак я й сама цього хочу. Тому просто дістаю інший фартух з шухляди, одягаю через голову Стаса картату лямку, а він на секунду присідає, щоб мені було зручніше, бо він вищий сантиметрів на десять-п'ятнадцять, хоча я зі своїми 175 наче не маленька.

Обхоплюю його руками, аби зав'язати фартух за спиною. Мені  хочеться саме так зробити, хоча можна було просто обійти та стати за спиною Станіслава, й не торкатися своїми грудьми його торсу. Блін, як це бентежно. Відчуваю тепло його тіла.  Здається він пробуджує в мені жінку. Ніяковію, та все ж вперто розтягую час, вдаючи що не відразу виходить, лямки вислизають з рук, і я повторюю спробу одну, другу, але таки завершую цю гру у свою ліворукість. Відчуваю його шумний видих, який аж обпікає шию. Здається йому теж не просто в такій позі. О, боже! 

Піднімаю схвильований погляд на Станіслава. У нього заплющені очі. Ніяковію і теж прикриваю повіки. Мурашки по тілі. Стас кладе свої руки мені на плечі. Ніжний, тендітний, ледь відчутний дотик, від якого я злегка здригаюся. Холод пробігає всім тілом, дивний трепет і так хороше, так приємно мені.  Станіслав ледь торкається моєї скроні губами, м'яко, коротко, лагідно, тендітно, зависає в поцілунку  лиш на мить, але цього виявляється достатньо, щоб ошпарити мою душу своїм гарячим пристрасним вогнем.  Незворотна мить.

– Спасибі, мила дівчинко, за допомогу, – чоловік нехотя робить крок назад, зависаючи грайливим, ніжним поглядом в моїх очах. – Ну що ж, до справи, юна леді?