Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Стасе, я дуже вдячна тобі за турботу, за те, що за такий неймовірно короткий період нашого з тобою знайомства, ти вже умудрився зробити стільки для мене. Але мені дуже незручно відволікати тебе через такі дрібниці, як поновлення мого гардероба. То мені виглядає вже занадто. Тому з приводу цього питання я уже домовилася з Віталієм, – спостерігаю, як після цих слів на обличчі Станіслава вимальовується яскраве розчарування, на що я лишень знизую плечима. Адже я аж ніяк не можу дозволити Стасу всю мегатурботу про мене взяти на себе. Однак невгамовний Маєвський все ж таки невиправний.

– Добре, Валю, але дуже прошу, будьте максимально обережні. Я вже сьогодні зранку зайнявся твоєю справою, кинув клич в детективні агенції й дещо дізнався про того Вальдемара. Він і справді, як ми й передбачали, шукає тебе. Зафіксовано його звернення в одну непримітну пошукову контору, де Вальдемар винайняв детектива. Правда тепер той детектив працює на мене, тому пошуки тебе будуть тривалі й безрезультатні. Проте обережність все ж таки не завадить. Ніколи не знаєш на яку підлість готові піти такі типи заради ситного життя, грошей та  уникнення покарання.

Слухаю Станіслава й розумію, що він стовідсотково має рацію. Але ж як некомфортно я почуваю себе. Маєвський геть сторонній чоловік. Ми не зналися до тої випадкової зустрічі на трасі, а зараз він стільки всього робить для мене, та ще й безплатно. Парадокс. На додачу Стас дістає з барсетки поруч банківську картку та простягає мені.

– Валю, це тобі для початку. Візьми, будь ласка. Там вистачить на твій оновлений гардероб та всілякі дрібнички. Пін-кодом я поставив вчорашню дату. Точно не забудеться, – його вільна рука дбайливо лягає поверх моєї долоні, а турботливий ніжний погляд пронизує до кісток.

Який же ж він чуйний та уважний, до дрібниць, про все пам'ятає.  У мене навіть немає слів, одне здивування. Невже на світі ще бувають такі безкорисливі чоловіки, чи все ж Станіславу Маєвському  від мене щось потрібно? Не розумію чим я можу бути йому корисною. Попри все, вирішую відмовитися від картки. Я не можу брати гроші у нього. Це геть неправильно, тому пручаюся тому його пориву:

– Станіславе, я неймовірно вдячна тобі за все, щиро, але це вже переходить всякі рамки.  Я не братиму у тебе гроші. Нізащо, ні! 

– Мила дівчинко, це навіть не підлягає обговоренню. Я елементарно можу дозволити собі такі витрати, це геть дрібниці, навіть не варті уваги. Зрозумій, зараз ти не можеш світити рух своїх коштів. Твої піклувальники розглядають це, як варіант, аби вирахувати, де ти знаходишся. Вони навіть не намагалися заблокувати твою банківську картку, я перевірив. Я не маю наміру вірити, що це випадковість. Впевнений, що це пастка, – однак цей беззаперечний аргумент мого адвоката не зупиняє мене.

– З цим все зрозуміло. Дякую, що нагадав. Та все одно ні! Стасе, поділюся секретом. У мене є гроші, моя премія за перемогу в конкурсі, про які вони навіть не здогадуються. Для початку мені вистачить.  

– Це чудово, але, Валю,  повір мені, ці кошти тобі ще знадобляться. Поки залиш їх про запас, на потім, – переконливо наполягає мій новоспечений адвокат. Я знаю, що він правий, але ніяк не здаюся. Ми все ще деякий час отак сперечаємось. Стас наводить свої аргументи, я свої. Врешті-решт Станіслав підсовує карту до мене й каже:

– Зрештою, моя вперта горда дівчинко, я твій адвокат і несу за тебе відповідальність. Ти зробиш послугу не собі, а мені, якщо візьмеш карту. Я не хочу, аби в кулуарах ходили плітки, що я настільки недолугий, що навіть неспроможний подбати про свою підопічну. Думаю, ти розумієш. Так що, люба моя дівчинко, не руйнуй мені імідж, який я здобував роками, – непохитним голосом безкомпромісно заявляє Стас Маєвський. Несхитна твердиня той мій крутий адвокат. 

Розумію, що зараз він конкретно мною маніпулює, але мені чомусь так хочеться уступити цьому чоловіку, і я уступаю – беру карту,  а на його обличчі вимальовується задоволена усмішка. Ми ще деякий час сидимо мовчки в якомусь незрозумілому для мене ніяковінні. Ловлю себе на думці, що я готова уступати цьому чоловіку щоразу, хоч для мене це геть невластиво. Мені чомусь важко чинити опір Станіславу, тим його чарівним оксамитовим карим очам, голосу, який так бентежить. Що це? Здається він мені подобається не на жарт. Але…