Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          Леонід спритно розвернув машину і додав швидкості. Через кілька хвилин ми заїхали на заправку.

          Він припаркував машину, і ми попрямували всередину. Ніч пестила своєю прохолодою. Ковток свіжого повітря додав енергії, розтормошив мене від солодкої меланхолії.

          Поки Леон купував каву, я відлучилася в туалет. Мені потрібно освіжитися. Умивши обличчя, подивилася на себе в дзеркало.

          На мене дивилася мила, кароока дівчина з густим каштановим волоссям, яке локонами спадали на плечі. Ще недавно я відчувала себе посередністю. Звичайною, нічим не привабливою, дівчиною. Але зараз ... Мій погляд. Він змінився. У ньому з'явилися вогники, які запалили в моїх очах спокусливий блиск.

           Коли повернулася в машину, Леон вже чекав мене.

          – Я взяв нам трохи перекусити, – він простягнув мені французький хот–дог і латте.

          – Дякую, – не помітила, що зголодніла. З величезним задоволенням зробила ковток запашної кави і відкусила хрусткої булочки.

          Я помітила пачку червоного «Мальборо» біля ручки коробки передач.

          – Твої? – очима вказала на сигарети.

          – Ні, Грега, – відповів Леон. Я не знала, про кого він говорить, тому не звернула уваги. Посміхнувшись, додав: – Григорія Івановича.

          Мої брови злетіли вгору від подиву.

          – Вперше чую, що Юлькін батько курить, – знизала плечима. – Втім, це не моя справа.

          – Я б не сказав, що він завзятий курець, – він зробив ковток кави. – Так, іноді бавиться, – Леон промовчав кілька секунд. – Свого часу я був серйозно залежний від нікотину. Коли був пацаном, мені здавалося, що з сигаретою я виглядаю крутіше. – Леон розсміявся. – Боже, яким я був дурнем!

          – Що тебе змусило кинути?

          – Спорт. Мій тренер мав залізну хватку. Швидко вибив з мене пристрасть до сигарет. За що я йому безмежно вдячний.

          Його бездоганне мускулисте тіло було підтвердженням того, що він до сих пір займається спортом і підтримує себе в прекрасній фізичній формі.

          Леон завів двигун і машина зрушила з місця. Ми виїхали на трасу, залишивши позаду себе острівець світла, який швидко віддалявся, а потім зник за поворотом.

          – Куди ми їдемо? – тепер настала моя черга задати це питання.

          – Хочу показати тобі щось особливе, – він перевів погляд на мене. – Тобі сподобається.

          Природа спала, огорнувшись в чорний плащ її Величності Ночі. Світло фар розрізало темряву попереду нас, створюючи коридор світла в нічній темряві.

          Ми їхали в протилежну сторону міста. Через кілька хвилин минули міст через річку і повернули ліворуч, на ґрунтову дорогу, яка стелилася паралельно потоку річки.

          Минаючи вербові кущі та низькорослі берези, що ростуть повз берегу річки, ми виїхали на рівнину, вкриту низькою травою. Леонід під'їхав до самого його краю, і заглушив мотор.

          Я ще ніколи не бувала біля річки вночі. В повітрі пахло дикими травами, аромати яких приносив з собою вітер.

          Підійшовши майже до самого краю, подивилася вниз. У темних водах сріблом виблискувало сяйво місяця. Здавалося, що річка фліртує з Місяцем, грайливо хлюпотячи хвилями об берег.

          Леон підійшов і став позаду, дуже близько, майже впритул. У мене виникло бажання опинитися в його обіймах, щоб він міцно притиснув мене до себе.

          – Подивися вгору, – відчула його гаряче дихання у себе за спиною.

          По нескінченному небесному полотну розсипалися тисячі зірок – грайливих крихіток, які ні на секунду не припиняли мерехтіти. Немов діаманти в небі, якими можна милуватися вічність. Їх кришталеве сяйво заворожувало. Ні з чим незрівнянна краса!

          – Неймовірно! – прошепотіла я і обернулася обличчям до Леоніда. Поруч зі мною стояв чоловік, який стрімко вабив мене.

          З динаміків машини заграла пісня Limp Bizkit «Behind blue eyes».

          Він мовчки взяв мою руку в свою, іншою обійняв за талію і легенько притиснув до себе. Леонід вів мене в танці, повільно рухаючись в такт пісні.

          Я відчувала тепло його тіла, руку, що ніжно тримала за талію. Я підняла голову і наші погляди зустрілися. Ми дивилися один на одного і не могли відірвати очей.

          Він нахилився, губами торкнувся моїх губ. Це був легкий, лагідний дотик. Немов він перевіряв, чи можна. Я не заперечувала. Навпаки, бажала цього. Обвила руками його шию і подалася вперед. Наші губи зімкнулися в пристрасному поцілунку. Його рука ковзнула вгору по спині і пірнула в волосся. Закрила очі від задоволення. В голові все йшло обертом від емоцій, які вирували всередині мене.

          Світ навколо перестав існувати. Все зникло. Були тільки він і я.

          Пісня закінчилася, а ми все ще стояли в обіймах один одного. У грудях шалено калатало серце. Здавалося, що воно зараз вистрибне.

          Я ніжно погладила його бородату щоку. Він замружив очі, взяв мою руку і поцілував долоню.

          – Вибач, якщо я перейшов межу, – його погляд був м'яким, а голос сповнений ніжності.

          – Не вибачайся, – підняла голову до зоряного неба, вимовила: – Дякую за цю красу.

          Леон притиснув мене до себе і поцілував у волосся.

          – Я хотів би зустріти з тобою схід сонця. Але тобі вже пора повертатися додому, – його широкі долоні ковзнули по моїх плечах. – Ти замерзла. Пішли в машину.

          Поруч з водою повітря завжди холодніше. Потерла плечі руками, щоб зігрітися. Леон запустив двигун, натиснув кнопку на панелі приладів і тепле повітря почав заповнювати салон автомобіля.

          – Ось, візьми, – він взяв кофту з заднього сидіння і простягнув мені. – Тобі пощастило, що я забув її в машині.

          – Ти вже вдруге рятуєш мене від холоду, – посміхнулася і накинула светр на плечі. – Спасибі. Так набагато краще.