Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

Розділ 7

          У грудях защеміло. Серце шалено калатало, немов хотіло вирватися назовні. Наші погляди зустрілися.

          – Добрий вечір, Григорій Іванович! – ледве чутно промовила. Слова застрягли в горлі, язик немов здерев'янів.

          – Вже додому? – поцікавився Юлин тато.

          Не зводячи очей з Леона, я ствердно кивнула.

          – Діана якраз збиралася викликати собі таксі, – втрутилася в розмову Юлька.

          – Друг, підкинь дівчину додому, – звернувся він до Леоніда. – Тут недалеко.

          – Без проблем, – його приємний голос завібрував в моїй голові. – Якщо Діана не заперечує.

          Я замотала головою і тихо сказала: «Ні, не заперечую». Мене вибила наша зустріч. Це так несподівано! Просто не віриться, що це відбувається насправді.

          Помахавши на прощання Юльці, вийшла з дому. Леон йшов за мною слідом.

          – Почекай, я піджену машину.

          Він впевненим кроком попрямував за будинок, де розташовувалася паркувальний майданчик для авто. Склалося враження, що Леонід не вперше гостює в цьому домі.

          Леон виглядав неперевершено! Темно–сині облягаючі штани ідеально поєднувалися з білої бавовняної сорочкою. Верхні ґудзики недбало розстебнуті, легка матерія підкреслювала його мужній торс.

          Я не вірила своєму щастю. Хіба бувають такі збіги? Якщо вже так склалися обставини, то одне я можу сказати точно: випадковості не випадкові.

          Почувся звук автомобіля, що наближається з–за рогу будинку. Чорний джип під'їхав і зупинився поруч зі мною. HAMMER H2 вражав своєю потужністю і розмірами. Що сказати, машина ідеально підходить своєму власникові!

          Леонід вийшов з авто, відкрив дверцята машини і допоміг мені залізти всередину.

          – Куди їдемо? – він подивився на мене, і перш ніж я встигла щось сказати, додав: – Тільки не тікай ​​від мене так швидко, як вчора.

          Сидячи поруч з чоловіком, який викликав у мене бурхливі емоції, відчувала радісне збудження. Якесь незвідане досі почуття ейфорії наповнювало зсередини. Не було ніякого бажання їхати додому.

          Я поставила руку на підлокітник, вперлася підборіддям на руку і подивилася йому в обличчя.

          – Знаєш, я ще ніколи не каталася по нічному місту, – не знаю, звідки у мене з'явилася зайва сміливість.

          – Це легко виправити, – посмішка з'явилася на його обличчі. – Пристебнись.

          Машина рушила з місця, і ми виїхали за ворота. У цій величезній машині я відчувала себе маленькою. Але одночасно мені було комфортно і затишно. Так само, як поруч з Леоном.

          Він включив програвач, і салон автомобіля наповнився звуками музики. З перших нот я дізналася пісню, яка звучала. Це була моя улюблена композиція Ріани – «Diamonds».

         Відкинулася на спинку сидіння і заплющила очі. Мене переповнювали неймовірні почуття. Машина рухалася під такт музики, немов заколисуючи. На душі легко і приємно одночасно. Від задоволення на обличчі з'явилася усмішка.

          Розплющивши очі, я помітила, що Леон спостерігає за мною. Він теж посміхався.

          – Подобається пісня?

          – Так. Одна з моїх улюблених, – я повернула голову до вікна і подивилася на небо. – Вона асоціюється у мене з тим, що я дуже люблю. Здогадаєшся?

          – Ну, якби я був ідіотом, то відповів «діамантами», – його слова розсмішили мене. Леон почекав мить, і продовжив: – Але не все так очевидно, вірно? – він підняв одну брову. – Якщо я правильно розумію слова пісні, то тут кілька варіантів. Але інтуїція мені підказує, що зоряне небо – це саме те, що ти любиш.

          Він повернув голову в мою сторону і на секунду ми зустрілися поглядами. Магічний погляд чорних очей. Я завмирала, дивлячись в них.

          Керування автомобілем вимагало уваги, і Леон перевів погляд на дорогу.

          Відразу помітно, що Леон досвідчений водій. Він вміло кермував і маневрував, з легкістю керував автомобілем. Йому явно це приносить задоволення. Він не намагався розігнатися до шаленої швидкості, тримав авто під контролем. Він керував машиною, а не вона ним. Я представила його на вороному скакуні, який покірно слухається свого господаря і підпорядковується йому.

          – Твоє шосте відчуття тебе не підвело, – сказала, спостерігаючи за ним.

          – Ніколи не підводило. Я звик прислухатися до свого внутрішнього голосу.

          Мені хотілося запитати, що йому підказує інтуїція по відношенню до мене. Цікаво знати, про що він зараз думає, катаючись по нічному місту в компанії молодої дівчини.

          – Тобі це подобається? – запитала я.

          – Що саме? – він на секунду подивився на мене і знову зосередився на дорозі.

          – Ну, отак безцільно кататися під звуки музики?

          – По–перше, не безцільно. Я роблю це для тебе, – Леон знову глянув на мене. – А по–друге, так, подобається. Тому що ти поруч.

          Я не знайшла, що йому сказати, просто промовчала. Але те, що я тільки почула, одночасно порадувало і насторожило мене.

          Такої відповіді я не очікувала. Він говорив правду або намагався запудрити мені мізки? Дорослий чоловік, він неодмінно має досвід в спокушанні жінок. Що вже говорити про таку недосвідчену дівчину, як я?

          З динаміків пролунав голос Бейонсе. Музика заповнила простір машини. Лунала пісня «If I were a boy», повільна мелодія якої розслабляла і заспокоювала. Ми їхали спустілими вулицями нічного міста. Я дивилася у вікно і просто насолоджувалася цим моментом. Щоб там не було, в цей момент я відчувала себе щасливою. Від задоволення заплющила очі.

          – Поїхали, пригощу тебе кавою, – запропонував Леон. – Інакше ти зараз заснеш.

          Я кивнула. Мені потрібно було підбадьоритися.