Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

— Міхаель… — повторила вона. — Майже як наш Михайло. У дитинстві, мабуть, кликали Михасиком, га?..

Вона вже хотіла сказати, що її звати Вікторія, але вчасно зупинилася. Свого нового імені дівчина не знала — те, яким її називали відьми перед весіллям, наче вивітрилось із пам’яті.

«Менше треба було пити, — з полегшенням подумала вона. — Так і проговоритись недовго!»

Не встигла вона продовжити своє беззмістовне щебетання, як ельф сухо й навіть жорстко повторив:

— Міхаель.

«Здається, йому зовсім не сподобалося “Михасик”…» — здогадалася Віка й подумки додала:
«Мені байдуже! Називайся хоч Каструлею, аби не спалив!»

— Як скажеш, — прошепотіла дівчина, із задоволенням помічаючи, що ельф починає клювати носом.

«Треба створити йому шумове тло, щоб заснув швидше!»

Мороз почала базікати про все підряд, аби не давати мозку Темного спокою:

— Ах, які гарні фіранки в цій кімнаті. Це атлас? Мені більше до вподоби шовк. Він легкий і водночас виглядає елегантніше. Приємні пастельні тони, хоча, як на мене, бежевий сюди пасував би краще за ніжно-зелений...

І так далі, і в тому ж дусі, поки, на її радість, очі Темного остаточно не заплющилися, а він не завалився на ліжко.

— Ну нарешті! — з полегшенням видихнула Вікторія. — Уже думала, що зілля або прострочене, або на ельфів не діє...

До речі, про ельфів!

Дівчина нахилилася над сплячим і доторкнулася до його видовжених вух.

— Хм! Вуха як вуха. На дотик нічим не відрізняються від людських.

Окинувши Темного критичним поглядом, пробурмотіла:

— Де я опинилась? Що це за казковий світ? І як мені вибратися звідси?

Питання були риторичними — відповідей усе одно ніхто не дасть.

Зітхнувши, Віка взялася влаштовувати сцену «пристрашної ночі», щоби ввести Темного в оману. Нехай гадає, що все сталося, і більше не сунеться до дружини.

Насамперед треба було роздягти сплячого чоловіка.

Раніше їй ніколи не доводилося роздягати нерухоме тіло — цікавий досвід.

Вона спробувала стягти довгий червоний плащ, який лишився на ньому після весільної церемонії, але нічого не вийшло.

— Добре, — пробурмотіла, здуваючи пасмо волосся з чола. — Спробуємо інакше.

Вікторія взяла його під пахви й почала затягувати вище на ліжко — бо він, як сидів, так і заснув. Це виявилося нелегким завданням, і їй довелося добряче попітніти, щоб укласти його горизонтально.

«Ще ніколи ніхто так важко до мене в ліжко не лягав!» — подумала вона з усмішкою, завершивши процес транспортування.

— І як тебе роздягати?.. — запитала сама себе під час короткої паузи. — Такого в мене ще не було. Зазвичай із чоловіків одяг сам спадає, ніби за помахом чарівної палички. А тут — ніби казка, а все зовсім не так.

Процес виявився клопітким, але зрештою Віка впоралася. Перевертаючи ельфа з боку на бік, зняла плащ і сорочку. Побачивши оголений торс, не втрималася — свиснула.

— А ти нічогенький! Підкачаний! — сказала, звертаючись до сплячого.

Нахабно провела пальцем по рельєфних грудях і животі. Темний раптом уві сні усміхнувся.

Вікторія навіть завмерла, запідозривши, що він не спить, а просто вдає...

Прислухалася до дихання, довго вдивлялася у заплющені очі, спостерігаючи за віями. Вона ж акторка — чудово вміла імітувати глибокий сон, тож знала, на що звертати особливу увагу.

На її полегшення, вії ельфа не здригнулися жодного разу, а дихання залишалося рівним і спокійним.

— Спи, моя радосте, засни... — прошепотіла вона майже піснею.

Жодної реакції. Віка полегшено зітхнула й продовжила роздягати Темного. Черга дійшла до штанів.

На поясі штани утримував витончений шкіряний ремінь із таким же візерунком, як і на її весільній сукні. Вона ледве розстебнула складну застібку й обережно спробувала стягнути штани.

Темний раптом щось забурмотів уві сні, і дівчина відразу прибрала руки, навіть відсунулась подалі.

— Ніхто не має наміру посягати на твою честь, — пробурмотіла вона, коли він знову затих. — Мені воно не треба! Тут би самій урятуватись.

Роздягати далі вона передумала. Хай залишається у штанях. Мало що — ще, не дай Боже, образиться, а зранку знову почне репетувати, ще й стратити накаже. Швидкий він на розправу.

Прикрила його тим самим плащем, у якому він спав, а сама вмостилася поряд, закутавшись у плед.

— Тут, звісно, розкішно й багато, але вдома краще, — сказала в порожнечу.

Щоб не впасти у відчай, Віка подумки почала рахувати плюси в ситуації. Це була добра практика для збереження здорового глузду.

— Перше — я жива! — всміхнулась подумки. — І це — найбільший плюс. Друге — я у власному тілі. І навіть трохи молодша. Третє — новий світ, повний загадок... можливо, на мене чекають справжні пригоди!

Із таким життєствердним настроєм «юна дружина Темного Володаря» заснула.

Прокинулася вона від несподіваного тиску в спину. Здавалося, на неї впав величезний камінь. Віка різко схопилася, ще не зовсім розуміючи, що відбувається.

Ніч тривала, але тепер вона бачила в темряві значно краще, ніж зазвичай.

Усі предмети навколо знову стали неймовірно великими. А «камінь», що впав на неї, виявився не чим іншим, як рукою ельфа — просто вона знову була маленькою.

— Я знову кішка? — нявкнула вона, розглядаючи свої пухнасті лапки.

Запахи знову стали різкими, яскравими. Так само й звуки. Своїми чутливими вушками вона вловила шелест трави за вікном і шурхіт лісових мешканців.

Темний, що спав поруч, пахнув... лісом, вином, мускусом і ще чимось… Кішка принюхалася і чхнула.

Він пахнув жінкою.

«Розпусник! — обурено подумала Вікторія. — Виходить, перш ніж прийти до мене, він навідався до коханки? Гидота! Не хочу бути поруч!»

Сон як рукою зняло, тож Віка-кішка вирішила трохи походити кімнатою. У тілі тварини це було набагато зручніше.