read-books.club » Фентезі » Учта для гайвороння 📚 - Українською

Читати книгу - "Учта для гайвороння"

202
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Учта для гайвороння" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 136 137 138 ... 279
Перейти на сторінку:
ж буде винагорода йому від вас за службу?

Мізинець зареготав уголос.

— Золото, хлопчики та обіцянки, певно ж. Пан Лин — людина простих смаків, люба моя. Усе, що він любить — це золото, хлопчиків і вбивати.

Серсея

Того ранку король вередував, відколи підвівся з постелі.

— Я хочу сидіти на Залізному Престолі! — канючив малий. — Ви завжди дозволяли Джофрі на ньому сидіти!

— Джофрі було дванадцять років.

— Але я — король! Цей престол належить мені!

— Хто це тобі таке сказав?

Серсея глибоко видихнула, щоб Доркас ушнурувала її щільніше. То була дебела дівчина, дужіша за Сенелу, хоч і незграбніша.

Томен зачервонівся обличчям.

— Ніхто мені не казав!

— Ніхто? Оце так ти кличеш свою ясновельможну дружину? — Весь цей дитячий бунт відверто смердів Маргерією Тирел. — Якщо ти мені збрешеш, я не матиму вибору, крім послати по Баша і наказати відшмагати його до крові.

Баш був Томеновим хлопчиком для биття, а раніше належав Джофрі.

— Ти цього хочеш?

— Ні, — похмуро буркнув король.

— То хто ж тобі сказав?

Король посовав ногами.

— Пані Маргерія.

Малий добре засвоїв науку не називати її королевою там, де мати могла почути.

— Отак воно краще. Я, Томене, маю нагальні й важливі справи — справи, які тобі у твої роки ще зарано розуміти. Мені не потрібен за спиною малий хлопчак, який з нудьги соватиметься на престолі й кидатиметься дурними запитаннями. Мабуть, Маргерія вважає, що тобі слід сидіти і на зборах моєї малої ради?

— Так, — зізнався Томен. — Вона сказала, що я маю вчитися королювати.

— Коли підростеш — отоді ходитимеш на наради, скільки забажаєш, — мовила Серсея. — Обіцяю, ти швидко знудишся. Роберт зазвичай куняв на всіх засіданнях. — «Коли взагалі давав собі клопіт з’являтися.» — Король віддавав перевагу соколиним та звіриним ловам, а нудну копітку роботу лишав на старого князя Арина. Ти ж пам’ятаєш його, чи не так?

— Так. Пан князь померли від болю в животі.

— Саме так. Бідолаха. То ти прагнеш навчатися? Гаразд, вивчи імена усіх королів Вестеросу і Правиць, які їм служили. Завтра вранці розкажеш мені.

— Так, матінко, — покірно відповів король.

— Гарний мій хлопчик.

Наразі влада належала їй. Серсея не мала наміру віддавати її нікому, доки Томен не досягне повноліття. «Я чекала, і він почекає. Я чекала половину свого життя!» Вона вдавала з себе покірну доньку, сором’язливу наречену, згідливу дружину. Вона терпіла п’яні витребеньки Роберта, ревнощі Хайме, кпини Ренлі, цокотіння Вариса, вічний скрегіт зубів Станіса. Мусила миритися з Джоном Арином, Недом Старком, нарешті, своїм ницим, зрадливим, лиховісним братом-карликом. І весь час обіцяла собі, що одного дня настане її черга. «Якщо Маргерія Тирел гадає зіпхнути мене з тяжко вистражданого місця під сонцем — хай спершу гарненько подумає.»

І все ж день почався абияк ще від сніданку, і покращення настало не скоро. Решту ранку довелося просидіти з князем Гилісом за обліковими книгами, слухаючи його хрипіння про зірки, оленів та драконів. Далі нагодився князь Бурун і доповів, що перші три дромони майже скінчено, але для належних їм розкішних прикрас бракує золота. Королева радо задовольнила його прохання. За обідньою трапезою її розважав Місячок; на ній присутні були цехові старшини, що скаржилися на горобців, які блукають містом і сплять на його стогнах. «Можливо, доведеться наказати золотавим випхати цю чумну пташву з міста» — подумала вона. І тут з’явився Пицель.

Останнім часом великий маестер особливо часто і жалюгідно скиглив на засіданнях малої ради. На попередній нараді він без упину скаржився на людей, яких Ауран Бурун поставив капітанити на нових дромонах королеви. Бурун задумав, щоб кораблі очолили молоді завзяті керманичі. Пицель, навпаки, виступав за досвід і наполягав на особах капітанів, що пережили вогонь Чорноводи — мовляв, це ті самі старі воли, що з борозни не звернуть. Серсея стала на бік Буруна і більше не хотіла чути про «старих волів».

— Досвід? Який ще досвід? Зуміли виплисти з річки, коли їхні кораблі потопили? До семи дідьків! — відказала вона. — Мати не повинна переживати своїх дітей, а капітан — свій корабель.

Пицель, отримавши одкоша, насупився і замовк. Але на нинішньому засіданні він уже не здавався ображеним — навіть вигравав кволою посмішкою на вустах.

— Радісні вісті, ваша милосте! — оголосив він. — Виман Мандерлі виконав вашу волю і стяв голову цибульному лицареві князя Станіса.

— Це відомо напевне?

— Його руки та голову виставили на мурах Білої Гавані. Князь Виман присягається своїм словом, і Фреї підтверджують — вони самі бачили голову з цибулиною в роті та руки, з яких одна має вкорочені пальці.

— Пречудово! — відповіла Серсея. — Надішліть Мандерлі птаха. Напишіть, що він показав свою вірність престолові, і йому скоро повернуть сина.

Отже, Біла Гавань верталася до королівського миру. Руз Болтон та його байстрюк насувалися на Калин-Коп з півдня та півночі. Коли Калин-Коп стане їхнім, вони з’єднають потуги і виб’ють залізняків з Торгенового Закута і Жбиру-в-Пущі. Це має повернути Болтонам вірність решти значкових Неда Старка — вона знадобиться, коли настане час рушати проти князя Станіса.

Тим часом на півдні Мейс Тирел звів навколо Штормоламу наметове місто і поставив зо два десятки метавок жбурляти камені по замкових мурах — поки що без жодного зиску. «Тирел-воєвода — сміх, та й годі, — подумки глузувала королева. — Його гербом має бути жирне ледащо, яке з дупи не зрушить.»

Того дня по обіді на прийомі з’явився нудний та кислий браавоський посланець. Серсея вже відкладала його відвідини на два тижні й радо відклала б іще на рік. Але скарбничий, князь Гиліс, скаржився, що більше не в змозі мати з ним справи… щоправда, королеву віднедавна мучило питання, чи в змозі Гиліс робити бодай щось, окрім кашляти в хустинку.

Нохо Дімітіс — так браавосець називав себе. «Мало, що сам мене дратує — ще й ім’я нестерпне собі придумав.» Голос його теж її дратував. Серсея совалася у кріслі, поки посланець просторікував, і питала себе, скільки ще має терпіти погрози жадібних лихварів. Позаду неї височів Залізний Престол, кидаючи на підлогу покручені тіні лез та вістрів. Лише король або його Правиця могли сидіти на престолі власними особами. Серсея ж сиділа коло його підніжжя у кріслі визолоченого дерева з кармазиновими подушками.

Коли браавосець зупинився перевести подих,

1 ... 136 137 138 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учта для гайвороння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учта для гайвороння"