Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Нове розслідування у “Панні в рожевому”! Перша і ексклюзивна розповідь придворного артефактора Вітана Сорена про змову проти принца на королівському відборі – не пропустіть! 

Чому її величність буде правити ще щонайменше п’ять років? Наша колумністка Йовіла Квітка поспілкувалася із першою жінкою у верхній палаті Зборів, Авророю Морель. Чи одружиться принц взагалі і що про нього можуть анонімно розповісти покоївки – у матеріалі на сторінках 27 – 34. 

Додатковий наклад, 3000 примірників. 

Йовіла дістала останню коробку. Вона думала, що ця була останньою. Обережно вона зазирнула всередину – друкарська машинка. Стара, ще з часів навчання в інституті, але Йовіла її любила; з нею вона написала те Вістське розслідування, і вона ж їй прислужилася, коли вона написала найкращий поки що у своєму житті матеріал. 

Відбір виправдав себе повністю. 

Вітан визирнув із ванної кімнати. Виглядав він неймовірно – навіть коли допомагав їй носити коробки, меблі і величезну купу дрібничок, якими вона якось непомітно обросла за роки життя у Сентрі. Йовіла й не підозрювала, що насправді має стільки речей. 

 – Я звільнив тобі одну полицю і половину усієї шухляди біля ванни. Буде достатньо? – запитав він, підкочуючи свої мереживні манжети до рукавів. Він стояв якраз перед вікном, і його трав’янистий яскравий жакет контрастував з сірим листопадовим небом. – Більше місця звільнити навряд чи вийде, в мене самого є речі…

Він розвів руками, і Йовіла кивнула. 

 – Ти переоцінюєш кількість моєї косметики. Краще допоможи мені з цією штукою.

Вітан без зайвих слів легко підняв коробку і витягнув із неї машинку. Для неї було відведене окреме місце – на невеликому столику, з якого Вітан забрав кілька десятків незрозумілих і дивних інструментів і мензурок. 

 – А де там Яр? – запитав Вітан, знищуючи пусті коробки помахом руки. Кімната вже виглядала повністю обжитою – наче Йовіла жила тут вже місяцями, а не заїхала тільки вчора. 

Втім, певною мірою це й було так – вона ошивалася в інституті артефакторики, певно, частіше, ніж бувала у себе вдома. Через це вона вже встигла і познайомитися з аспірантами, і зрозуміти, що Вітан не брехав – вони були жахливими. Йовіла думала, що зовсім скоро вона стане із ними друзями. 

Наче у відповідь на її думки за стіною пролунав дивний звук – наче щось дуже важке впустили із великої висоти. Жоден із них навіть не зважав. 

 – Певно, все ще розбирається з візниками. Скоро підійде. 

Вітан неуважно кивнув і заходився наводити порядок. Кілька десятків йовілиних журналів знайшли місце на новому стелажі, туди ж примостилися її книги, альбоми і стоси старих газет. 

 – Знаєш, це так дивно, – сказала Йовіла раптом, присідаючи на диван. – Я тепер можу не працювати. Але працюю. Чудове відчуття. 

Йовіла відкинула голову на спинку, блаженно прикриваючи очі. Хто би міг подумати, що продаж одного старого і напіврозваленого баронського маєтку може принести стільки грошей? 

Про це рішення ані вона, ані Яр не шкодували і миті. Так, там була певна спадщина. І, так, це був маєток, що належав їм за правом титулу. Але це дворянське звання не було потрібне ані придворному чаклунові, ані колумністці модного видання, тож вони не надто жалкували. 

А гроші насправді ніколи не були зайвими. До того ж їх дім купила якась молода і дуже енергійна дівчина, тож Йовіла сподівалася, що родовий маєток фон Літтенів не занепаде. А вона ж викупила свою міську квартиру. 

 – Так, розумію, – покивав Вітан з розумним лицем. 

Йовіла подивилася на нього і розсміялася. 

 – Нічого ти не розумієш, – сказала вона весело. – Ти ж завжди мав прірву грошей. 

На душі їй було надзвичайно легко. Вона думала, що рішення переїхати до інституту, до Вітана, буде складним і зробить її життя більш відокремленим від міста, друзів, знайомих і роботи, але цього, на щастя, не трапилося. 

І в неї була своя квартира. І Вітан. І Яр. І Амелія, Вілена, Акулина – нехай з ними вона поки що тільки листувалася. 

 – Як думаєш, де мені це краще повішати? – запитав раптом Вітан у неї за спиною. Йовіла ліниво озирнулася, але потім випросталася, коли побачила, що Вітан тримає у руках. 

Це була обкладинка “Панни в рожевому”. Той самий випуск, який вони додруковували двічі через розслідування Йовіли, і це ще не враховуючи усіх його передруків у інших виданнях. Там прямо на обкладинці великими літерами писало – Йовіла Квітка. 

Такі самі літери були і на розворотах 7 – 13, де тепер в неї була власна колонка. 

Вітан відділив обкладинку від журналу і поставив її у рамку. Навіть за склом – дуже серйозно. 

 – Я думаю, тут буде найкраще, – сказав він, примірюючись і вказуючи на місце прямо посеред стіни. Щоб кожному, хто заходить до кімнати, рамка відразу впадала в очі. 

З молотком Вітан вправлявся вміло – хоча, певно, міг би зробити те саме за допомогою магії. Він присів на диван поряд із Йовілою і, обійнявши її за плечі, дивився, чи рівно усе висить. Іноді він був страшенним педантом.