Читати книгу - "Сплячі красуні"

Згадані харчі — пиво, картопляні чіпси, локшина швидкого приготування та велика упаковка сметани — були мізерією. «Шопвел» залишався відкритим, але вже майже геть обчищеним.

— Балачки про ту жінку, — кивнула вона. — Звичайно.

Ґарт сказав:

— Може, ми дійсно маємо Тифозну Мері[278] у нас тут, у Дулінгу. Я розумію, це здається малоймовірним, в усіх повідомленнях стверджується, що Аврора розпочалася на іншому кінці світу, проте…

— Я думаю, ймовірність існує, — зауважила Мікейла.

Уся машинерія в ній тепер працювала знову, і то повним ходом. Відчуття було божественне. Навряд чи це триватиме довго, але поки триватиме, вона мала намір гарцювати на ній верхи, як на механічному бику[279]. Вйо, ковґьорл!

– І тут ще є дещо. Можливо, я знайшла те місце, звідки вона з’явилася. Ходімо, я тобі покажу.

За десять хвилин вони вже стояли на краю тієї галявини. Лис зник. Так само й тигр, і павич із феєричним хвостом. Так само й екзотичні птахи різноманітних кольорів. Дерево стояло на місці, от тільки…

— Ну… — мовив Ґарт і вона практично почула, як його сконцентрованість сходить на пшик, наче повітря зі свистом тікає з надувного човника.

— Це гарний старий дуб, Мікі, твоя правда, але загалом я не бачу нічого особливого.

Мені воно не намарилося. Не намарилося.

Але вона вже починала сумніватися. Можливо, вона намарила собі й тих нетлів також.

Навіть якщо намарилося, ті сяйливі відбитки рук і ніг — то тема суто наче з «Секретних матеріалів»[280].

Гарт ожвавився.

— У мене всі серії є на диску, й розіграно там усе напрочуд правдоподібно, хоча ті мобільні телефони, якими вони користуються в перших двох чи трьох сезонах, — просто курям на сміх. Поїхали додому, добре курнемо й подивимося, що ти на це скажеш?

Мікейлі не хотілося дивитися «Секретні матеріали». Що їй хотілося, так це поїхати до в’язниці й здобути інтерв’ю в насущної героїні. Це здавалося жахливо складною роботою, важко було собі уявити, як вона зможе когось переконати впустити її туди в своєму теперішньому вигляді (щось на кшталт Злої відьми Заходу[281], хіба що тільки в джинсах і легкому топіку), але після того, що вони побачили тут, де, судячи з усього, ця жінка вперше з’явилася…

— Як щодо реальних cекретних матеріалів?

— Ти про що?

— Нумо, проїдемося. Я розповім тобі по дорозі.

— Може, спершу скуштуємо цієї штуки? — з надією струснув Ґарт пакетом.

— Скоро, — відповіла вона.

Це й мусило бути скоро, бо втома облягала її. Було відчуття, наче в якомусь задушливому чорному мішку. Але цей мішок мав одну крихітну дірочку, і та дірочка була її цікавістю, яка впускала досередини яскравий промінь світла.

— Ну… гаразд. Я гадаю.

Ґарт першим рушив назад стежкою. Мікейла трохи затрималася, щоб озирнутися, з надією раптовістю відновити у дійсності те чудесне дерево. Але там стояв лише дуб, товстий і високий, але зовсім не якийсь надприродний.

«Утім, правдиве пояснення існує, — подумала вона. — І, можливо, я не така вже й виснажена, щоб його дізнатися».

7

Надін Гікс трималася старосвітських звичаїв; у часи до Аврори вона зазвичай рекомендувалася як місіс Лоренс Гікс, немов, вийшовши заміж за свого чоловіка, вона певною мірою стала ним. Зараз, упакована, наче весільний подарунок, вона сиділа за обіднім столом. Перед нею стояла порожня тарілка й порожня склянка, лежала серветка й столове приладдя. Впустивши Френка в дім, заступник директорки в’язниці провів його до їдальні, де сів за черешневий стіл навпроти своєї дружини, щоб закінчити сніданок.

— Я певен, вам це здається дивним, — сказав Гікс.

Ні, подумав Френк. Посадити за стіл власну дружину, наче якусь велетенську муміфіковану ляльку, мені здається зовсім не дивним. Мені це здається… ет, яке тут годиться слово? Ага, ось воно: навіженим.

— Я вас не засуджую, — сказав Френк. — Це величезний шок. Кожен діє по змозі своїх сил.

— Ну, офіцере. Я просто намагаюся дотримуватися традиції.

Гікс був одягнений у костюм і чисто виголений, але з мішками під очима, і костюм на ньому був жмаканий. Звісно, у всіх зараз одяг здебільшого пожмаканий. Скільки чоловіків уміють прасувати? Чи складати одяг, як на те пішло? Френк умів, але не мав праски. Після розлучення з дружиною від віддавав свій одяг до хімчистки, а якщо терміново потребував штанів із рубчиками, він клав їх під матрац, лягав згори хвилин на двадцять і вважав це достатнім.

Сніданок Гікса складався з телячих чіпсів на тості.

— Сподіваюся, вам не заважає, що я їм? Звична солдатська бацила. Перенесення тіла збуджує апетит. Після цього ми переберемося посидіти надворі. — Гікс кивнув своїй дружині. — Правильно, Надін?

Обидва чоловіки зачекали кілька безглуздих секунд, ніби жінка могла їм щось відповісти. Але Надін так і сиділа відчуженою статуєю на своєму місці за накритим столом.

— Послухайте, містере Гікс, я не хочу забирати у вас забагато часу.

— Усе гаразд.

Гікс взявся зубами за край тосту й відкусив. Краплі білого соусу і шматочок телятини ляпнули йому на коліна.

— Чорти забирай, — гиготнув Гікс з повним ротом.

— А чистий одяг вже закінчився. Пранням опікувалася Надін. Варто було б тобі прокинутись і зайнятися справами, Надін.

Він проковтнув відкушене і коротко, серйозно кивнув Френкові:

— Я вичищаю котячий лоток і виношу сміття вранці по п’ятницях. Це справедливо. Рівний розподіл праці.

— Сер, я просто хочу у вас спитати…

– І я заправляю її машину. Вона терпіти не може ті колонки самообслуговування. Я їй зазвичай казав: «Ти мусиш навчитися на той випадок, якщо я помру раніше». А вона мені на те…

— Я лише хочу спитати у вас про те, що відбувається у в’язниці.

Френку також хотілося забратися геть від Лорі Гікса, і то якомога швидше.

— Там тримають якусь жінку, про яку люди балакають.

Її ім’я Єва Блек. Що ви можете розказати мені про неї?

Гікс задивився собі в тарілку:

— Я б її стерігся.

— Отже, вона не спить?

— Не спала, коли я звідти йшов. Але так, я б її стерігся. — Кажуть, ніби вона засинає і прокидається. Це правда? — Здається, що так, але… — Гікс так і не відривав очей від тарілки, але схилив набік голову, неначе з підозрою до того лайна в себе на тості. — Не люблю одне й те саме товкти, але я б залишив її в спокої, офіцере.

— Чому ви так кажете?

Френк подумав про нетлів, що випурхнули з того обрізка покрову, який підпалив Ґарт Флікінджер. І