Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Ехх... шкода, – зітхнула я. – Це могло б помітно спростити нашу справу.

– Вибачте, що в цьому плані від мене мало користі.

Вирішивши трохи його вколоти, я з підступною усмішкою промовила:

– Але ти все ж таки птах високого польоту, з лицарського роду, навчався фехтування разом із самим спадкоємцем престолу…думаю, тобі забезпечена завидна дорога в житті.

– Начебто…, – відвернувся від мене Том, намагаючись не показувати свої очі, більше на цю тему ми не розмовляли, принаймні в цьому проміжку дороги.

І ось подолавши наступні два дні шляху, ми нарешті досягли села, до якого я прагнула ще на старті цього походу, до цього ж, сама мета не село як таке, а один певний заклад у ньому. Коли я раніше їздила на різні завдання, то завжди з радістю тут зупинялась, і тому свій нинішній маршрут я побудувала, виходячи з того, щоб обов'язково сюди заглянути. Все ж таки на ліжку спати набагато приємніше, ніж на сирій землі посеред лісу. І хоча вдень, в принципі, все ще досить тепло, літні ночі іноді можуть бути несподівано прохолодними. Тому, якщо наш похід оплачує королівство, можна і трохи побалувати себе, разом з тим  наївшись до відвалу всякими смаколиками.

– Привіт місіс Філіс! – переступивши поріг, привітала я господиню закладу з дивною назвою «У Озера». Дивне воно тому, що найближче велике водоймище знаходиться приблизно в чотирьох днях їзди звідси, але сам заклад прекрасний і без нього. У ньом відчувається особливий домашній затишок, який рідко можна зустріти в інших трактирах, тому я тут частенько зупиняюся, якщо надається така можливість, адже розслабитися і відчути себе немов вдома, з моїм звичайним життям, виходить вкрай рідко.

– Привіт Анніко, як ся маєш? Знову якесь завдання? Давно тебе тут не бачила, – вже звично зустріла мене господиня з розкритими обіймами, хоча її завсідники вже потихеньку почали заповнювати зал.

Місіс Філіс – мила жінка середніх років трохи в тілі, що в принципі не особливо їй заважає, враховуючи те, як вона мотається між столами. Але вона хоч і намагається виглядати привітною, в очах її все одно відбивається туга, адже її чоловіка вбили при першому нападі розбійників на цей трактир і усунути їх, було моє завдання, коли я ще проходила своє навчання в альянсі. Тоді ми з нею і познайомилися. Це було моторошне видовище для недосвідченого мага, тому після побаченого, мене ще два дні нудило. Цього дня хол шинку був залитий кров'ю невинних людей. Група розбійників робила низку нападів на різні заклади, щоб збагатиться. Альянс послав Групу магів, щоб усунути цю проблему, в тому числі. Коли ми дісталися цього місця, з'ясувалося, що ми запізнилися, і нам довелося переслідувати їх. Основну частину розбійників ми затримали, і не обійшлося без жертв, але декілька все ж таки зникла. Коли повернулися в трактир, там все ж таки знайшлися ті, хто вижив, і їм надали термінову медичну допомогу, серед цих людей і була місіс Філіс. 

– Так, ви маєте рацію – традиціям не зраджую. Щоб завдання вінчалося успіхом, потрібно обов'язково переночувати «У Озера», – підморгнула я їй. – Але по правді, якщо не повоюю з цими шкідливими бісиками – піксі, то ніякого настрою продовжувати шлях не буде, – зізналась я.

– Якими піксі? – несподівано, нагадав про своє існування Томас, а місіс Філіс здивувалася, що хтось вліз у нашу розмову.

– Ой, забула вас зарекомендувати. Це Томас, мій напарник у цій подорожі, – легким кивком голови вказала я на нього, він у свою чергу привітався і швидко ретирувався відволікаючись на якісь рослини.

– Напарник, навіть так? Я вже подумала, що це твій скромний наречений. Ви навіть трохи схожі рудим волосся, – сказала вона лукаво підморгуючи.

– Не смішіть мене. Якщо в мене і буде наречений, то точно не Том, у нас поки що з ним серйозні труднощі у комунікації. Він надто лицар, а я надто начальник, – пояснила я нашу позицію.

– Не зарікайся Анніко, всяке в житті буває, а найчастіше те, чого не очікуєш і не плануєш. Тому встигнете ще порозумітися.

– Ну, з вами навіть не посперечаєшся, місіс Філіс. Тут ви маєте рацію на всі сто, – чого-чого, а цього я заперечувати не могла. Хіба чекала, що піду шукати дракона та принца? От тільки Том як наречений – це аж надто не реалістично. Любов до сватовства, подібних до неї жінок часом не знає кордонів.

– Тобі пощастило, відвідувачів мало і твоя улюблена кімната, вся у твоєму розпорядженні.

– Щиро дякую. Тоді я, мабуть, піду відпочити. І його теж кудись поселіть, будь ласка, – вказала я на Тома, який все ще стояв осторонь. – Він іноді так рідко дається взнаки, що про нього мимоволі забуваєш.

– Ой, я про нього справді забула. На тому ж поверсі, що й тобі?

– А як же! Щоб і йому нудьгувати не довелося. У нас у цьому поході спільні радості, тяготи та негаразди.

– Добре. Любиш же ти з людей знущатися, – господиня мені посміхнулася, а я пішла далі у напрямі виділеної кімнати.

****

Том занепокоївся через почуте. Що саме вони мали на увазі, він не знав, і це його турбувало. Але як він не намагався розпитати Анку про це, його спроби не увінчалися успіхом – вона мовчала як риба і лише трохи посміхалася своєю моторошною посмішкою, зникнувши за дверима своєї кімнати.

****

– Ось я знову повернулася сюди, – сказала я, увійшовши до кімнати після вечері. Вона завжди була моєю улюбленою і тут мені добре відпочивалось не лише тілом, а й душею.