Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

Ну, і до того ж цей принц..., як можна знайти людину, яка навіть не хоче, щоб її шукали, при цьому навіть достеменно не знаючи як вона виглядає?

Портрет і опис Августія мені в результаті особливо не допомогли, оскільки на картині був зображений лише досить миловидний, срібляволосий хлопчик, щоправда з досить рідкісними сапфіровими очима, але колір очей і волосся можна підчаклувати магією. Загалом він не мав якихось особливо відмінних рис, які могли б хоч якось позначитися на вже дорослому хлопцеві. Я лише відзначила для себе якісь найзагальніші речі. Августій ​​лише уточнив, що повне ім'я нашого принца Алістер-Ніколас Ількор, і сподіваюсь, що колись Алістер IV, і що зараз він вже досить високого зросту. Півроку тому у нього було середньої довжини волосся, але в листі Августій також примітив, що наш спадкоємець дуже любить експериментувати з кольорами з метою конспірації, і тому він спокійно може бути рудим у якомусь одному місті і, припустимо, брюнетом вже в іншому, як я я до речі і припускала. А ще принц Алістер дуже хороший мечник і, як виявилося, досить непоганий маг, але в цілому подібного набору дуже розмитих і мізерних відомостей, звичайно ж, недостатньо хоч для якогось мінімального шансу на успіх.

Адже під такий опис практично всі найманці Ількору підпадають! Тож не моя вина, якщо це завдання взагалі закінчиться нічим. Августий ще той паскуда: накрутять щось із королем, а решті хоч у вузол зав'яжися, але виконай.

Єдине, він справді якось зовсім недоречно і туманно згадав, що нам із принцом, можливо, самою долею приготована зустріч. Що взагалі це марення має означати!?

На пошуки ж дракона можуть піти роки, або навіть ціле життя, якщо їх припустимо і не існує. Якось не хочеться собі всю молодість псувати пошуками цих звірюг.

І взагалі, що мені, скажімо, з драконом робити, навіть якщо ми його і знайдемо?

Як мені змусити його вислухати себе? Або, якщо що, привезти таку громилу до Альянсу?

Якщо убити і притягнути, це хоча б у голові хоч якось укладається, але в завданні прямо і чітко сказано знайти та привезти живого дракона до Альянсу. Залишається тільки сподіватися на стародавні перекази, які описують драконів як дуже розумних істот.

– «Так, завдання не з легких випало на мою долю...», – зітхала я.

Намагаючись хоч якось подолати нудьгу і засмучення, що раптово налинули на мене, я спробувала розговорити Тома.

– А все ж таки, хто ти такий? – запитала я нарешті, повернувши до нього голову.

– В якому сенсі? – здивувався він. – Анніко, що ви хочете дізнатися? – але він так і не зрозумів, чому я зло на нього дивлюся, тому перепитав. – …Анніка?

– Анка! – вигукнула я. – Всі по роботі мене називають так, це зручніше. Трясця... Августій ​​тебе так сильно надоумив до мене офіційно звертатися?

– Вибачте, але хіба не нормально звертатися шанобливо до старшого за званням?

– Так то воно так, але я простолюдинка, і мені звичніше коли зі мною спілкуються неформально, тим більше я сумніваюся що старше за тебе, тому мені подібне звернення не дуже комфортно, – спробувала я пояснити свою точку зору з цього приводу. – Сподіваюся найближчим часом я витравлю з тебе всю цю дурницю, – у відповідь він приємно посміхнувся, але я все ж таки повернулася до заданої раніше теми. – Як ти взагалі потрапив до Альянсу Магії? І чому власне захотів у цю пригоду?

– Це виявилося складніше, ніж я розраховував, – Том трохи задумався і нарешті, через пару секунд, заговорив. – Я ще в дитинстві мріяв стати магом. Прямо таки захоплювався магією. І так вже склалося, що в мене абсолютно немає ніяких здібностей. Навіть там схильність до анімагії, не кажучи вже про якусь стихію. Але я точно знав, що досягнувши певного рівня майстерності у своїй сфері, реально вступити на службу до Альянсу, навіть не володіючи взагалі ніякою магією. І тому батько мене переконав повністю присвятити свої сили шляху меча, сподіваючись, що мене колись приймуть до Альянсу. – після цього він якось дивно подивився на мене, мабуть оцінюючи мою реакцію.

– Ну, в цьому нічого такого соромного немає, – спокійно запевнила я. – Навпаки, навіть дуже похвально мати свою мрію та йти до неї всіма доступними засобами.

– Так? Дякую.

– Мабуть ти справді видатний мечник, якщо Августій ​​схвалив тебе на цю місію. Я начебто навіть не чула, щоб члену Елітного підрозділу на завдання давали на допомогу не мага…

– Хе-хе, – збентежився він моїй похвалі.

– А звідки ти родом? З якої родини?

– Я зі столиці. Мій батько, один із королівських лицарів. Власне він і навчав мене фехтування практично все моє життя. Більшість мого дитинства пройшла серед особистої гвардії короля.

– О! – Вигукнула я. – Отже, можливо, ти знаєш як виглядає принц!? – Я одразу ж ухопилася за цю можливість, відчуваючи нарешті першу логіку хоч у якихось рішеннях Августія. У відповідь Том лише опустивши голову криво усміхнувся.

– Вибачте, але я не думаю, що впізнаю його під час зустрічі. Все ж таки тоді я ще був занадто..., дитиною. Його Високість якийсь час навчався разом зі мною фехтуванням, але незабаром він перебрався до Альянсу Магії і з того часу наші з ним шляхи вже жодного разу не перетиналися. Принц Алістер досить рано розпочав свої подорожі країною.