Читати книгу - "Що не день, то субота"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Та це ж водолазний костюм! — здивувався пан Пляшкер.
— Ну то й що? — запитав завідувач секції. — Чому він вам не подобається? Це, зрештою, найновіша модель вогнетривкого водолазного костюма!
— Вогнетривкого? — запитав Суботик. — А навіщо потрібен вогнетривкий водолазний костюм? Де у вас тут горить?
— Осьдечки горить, ось тут! — роздратовано відповів завідувач секції і постукав себе пальцем по лобі.
— Горить, горить! — загорлав Суботик. — У дядька горить у голові!
Продавщиця із сусіднього відділу, почувши галас, і собі загукала:
— Що горить? Де горить? Треба щось робити! Гасіть вогонь! Пожежа! Пожежа!
— Пожежа! Пожежа! — залементував покупець, що стояв біля неї, і кинувся до ескалатора.
— Спокійно! Не кажіть дурниць! — розлютився завідувач секції і побіг за покупцем.
— Пожежа! Пожежа! — захоплено повторював Суботик. Він підстрибом побіг за завідувачем, співаючи:
Вогонь! Вогонь! Салон горить! Вже зайнялась одежа. Мерщій сюди Несіть води, Щоб погасить Пожежу! Тут чоловік Горить-пала, Неначе купа хмизу. Біжіть, спішіть Його гасить Від верху І до низу!— Замовкни, жабеня! — гримнув на нього завідувач секції, кинув наздоганяти покупця і повернувся назад.
— Таж ви самі сказали, що у вас у голові горить, — мовив Суботик. — Чого ж ви на мене гніваєтесь?
Тим часом в універмазі зчинилася справжня веремія. Скрізь лунали вигуки: “Пожежа! Пожежа!”
Один продавець не розгубився і ввімкнув сигнальний пристрій; другий прибіг із гумовим шлангом у руках.
— Чудово! Вода! — весело загукав Суботик, побачивши шланг, і одягнув свій гумовий костюм. — От тепер покупаємося, попірнаємо!
— Тихше! Заспокойтесь! Ніякої пожежі немає! — волав завідувач секції і гасав туди-сюди, неначе курка, що впала із сідала. — Негайно вимкніть сигналізацію! Заберіть шланг! Усім стояти на місці! Не рухатись!
Але його ніхто не слухав.
— Та де ж воно горить? — гукнув продавець, який приніс шланга і якому кортіло випробувати його в дії.
— Он у того дядька в голові горить, — вигукнув Суботик і кивнув на завідувача секції.
— Геть звідси! — гримнув той, схопив головку сиру, що й досі лежала на стільці, і жбурнув її в Суботика.
— Го-о-ол! — вигукнув Суботик і вмить нахилився. Головка сиру пролетіла високо над ескалатором і бабахнула на рундук, де лежали цукерки, шоколад, жувальні гумки та інші солодощі. Від удару вони розлетілися навсібіч по всьому першому поверсі. Діти, що були там, аж завищали від захвату, матері марно силувалися вивести їх з універмагу. Діти не звертали жодної уваги на звуки сигналізації — вони збирали на підлозі солодощі й напихали ними кишені та роти. Продавці не займали дітей — їм було не до них. Вони гасали туди-сюди по залі. Одні шукали пожежу, щоб погасити її, інші тікали від вигаданого вогню надвір. У загальній товкотнечі перекинули кілька рундуків, задзвеніло скло, загриміли, падаючи, каструлі. Одні верещали з переляку, інші реготали; діти сиділи навпочіпки, збираючи солодощі, а над усім цим пронизливо дзвонив сигнальний пристрій.
— Чудово! — Суботик аж сяяв від захвату. — Та це ж справжня каша!
Пан Пляшкер, який дивився на все з другого поверху, подумав, що це про товкотнечу в універмазі, і кивнув головою. Але Суботик мав на увазі зовсім іншу кашу — ту, що в кошику на сміття. Не встиг пан Пляшкер і оком змигнути, як Суботик схопив кошика й почав пхати в рот рештки костюмів та шкіряні штани.
— Ох і смачно ж, — сказав він, жуючи. — Салат із тканини і галушки зі шкіри!
Пан Пляшкер схопив Суботика за руку і потяг крізь натовп надвір, побоюючись, що його плеканець захоче з’їсти ще що-небудь. Коли вони вийшли на вулицю, до універмагу під’їхали дві поліційні машини і сім пожежних. Суботик розгладив свого водолазного костюма, виліз на руки панові Пляшкеру і, дивлячись на пожежників, які бігли повз них із драбинами та шлангами, захоплено сказав:
— Тату, я, звичайно, уявляв собі, що в універмазі має бути дуже весело. Але що там може бути аж та-а-к весело, я навіть і не мріяв!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що не день, то субота», після закриття браузера.