Читати книгу - "Пан Коцький"

Пан Коцький Українська народна казка В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, – нехай в лісі ходить».  Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його: – Що ти таке? А він каже: – Я – пан Коцький. Лисичка каже: – Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду. Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати – та так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе. От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй: – Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки. А вона йому: – Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве! Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати: як би побачити пана Коцького, – та й кажуть: – А зготуймо обід! І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже: – Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ. Дикий кабан каже: – А я піду по буряки та картоплю. Ведмідь: – А я меду принесу на закуску. Заєць: – А я капусти. От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького. Ведмідь каже: – Я не підбіжу, як доведеться тікати. Кабан: – А я теж неповороткий. Вовк: – Я старий уже і трохи недобачаю. Тільки зайчикові й приходиться. Побіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його: – А чого ти прийшов? – Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким до нас на обід! А вона йому: – Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве. Прибігає зайчик назад та й хвалиться: – Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас! Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк зарився у стогу, кабан ховається під стіл, а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже: – Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!.. А ті думають: «От, вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!» Зліз пан Коцький на стіл і почав їсти, аж за вухами лящить. А як наївся, то так і простягсь за столі. А кабан лежав під столом, та якось комар і вкусив за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст! Кабан як схопиться, та навтіки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало, – так він додолу впав – гуп! – просто на вовка, мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними – забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть: – От, який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!