Читати книгу - "Що не день, то субота"

— Так, здається, таки трохи вільний на нього, — довелось визнати продавцеві.

Він приніс ще один костюм — темно-синій, меншого розміру — і дав його Суботикові.

— Ось цей костюм напевне прийдеться на тебе, — сказав продавець. — Одягай!

— А як до мене треба звертатися? — запитав Суботик повчальним тоном.

Продавець аж кипів.

— Прошу одягти костюм, ваша величносте, — поправився він.

Суботик одягнув костюм. Він і далі стримував дихання.

— А вдихнути в цьому костюмі можна? — запитав він.

— Звісно, можна, ваша величносте! Яке безглузде запитання! — відповів продавець.

Суботик глибоко вдихнув, його твердий, як барабан, живіт випнувся вперед, темно-синій костюм луснув і роздерся навпіл по всій довжині.

— Погана тканина, — сказав Суботик. — Носити її не можна. Годиться хіба що для їжі!

— Що ти зробив з костюмом?! — злякано вигукнув продавець. Він знову дістав із кишені свою гарненьку хустину і витер нею чоло.

— Нічого я не робив! — відповів Суботик. — Я лише вдихнув.

Продавець оглянувся довкола й запхав роздертий костюм у кошик на сміття. І відразу приніс новий. Цього разу — темно-зеленого кольору.

— Ваша величносте, поміряйте ще цей, — кволо промовив продавець і подав костюм Суботикові.

Той надів костюм і запитав:

— А дихати в ньому можна?

— О ні, ваша величносте, боронь боже! — злякано вигукнув продавець.

Саме в цей час повз них проходив завідувач секції. Він був багато огрядніший за продавця, а костюм на ньому був куди елегантніший. Він носив дві товсті обручки і темні рогові окуляри.

Почувши слова “ваша величносте”, він підійшов до продавця.

— У нас високий гість? — пошепки спитав він і кивнув головою в бік кабіни, де Суботик міряв костюм.

Не встиг продавець відповісти, як Суботик вистромив голову з кабіни й вигукнув:

— Ні! Це він мене називає “ваша величносте”.

— Тебе? — перепитав завідувач секції, і очі йому полізли на лоба.

— А крім того, він заборонив мені дихати! — казав далі Суботик.

— Це правда? — суворо запитав завідувач секції.

— А ще він викинув подертий костюм у кошик на сміття! — додав Суботик.

Завідувач секції нахилився, понишпорив у кошику і витяг звідти одну холошу.

— Неймовірно! — вигукнув він. — Дітей називає “ваша величносте”, забороняє їм дихати і дере костюми! Негайно йдіть на обстеження до психіатра.

— Пане завідуваче...— почав був виправдовуватись продавець, однак завідувач секції урвав його:

— І слухати не хочу! Або йдіть до лікаря, або вважайте, що ви звільнені! — гримнув він.

Продавець мовчки вклонився і зник.

— Ну то як — можна дихати чи ні? — звернувся Суботик до завідувача.

— Звичайно ж, можна! Дихай, дитинко, дихай! — усміхаючись, відповів завідувач і легенько вщипнув Суботика за щоку.

Суботик глибоко вдихнув, живіт його надувся, випнувся вперед, — і лусь! трісь! — темно-зелений костюм також луснув.

— Що ти накоїв? — зарепетував завідувач секції.

— Він усього-на-всього вдихнув, — заступився за Суботика пан Пляшкер. — Він навіть дозволу у вас на те спитав!

Суботик кивнув головою на знак подяки панові Пляшкеру за підтримку.

Тепер уже завідувач секції вийняв хустинку і витер піт із чола. Відтак, озирнувшись навсібіч, запхнув рештки темно-зеленого костюма в кошик на сміття, де вже лежали рештки темно-синього.

— У даному винятковому випадку я б рекомендував купити шкіряні штани! — сказав завідувач секції і приніс штани з товстої шкіри. — Ось, прошу! Шкіряні штани не розірвати!

— І не розгризти? — поцікавився Суботик.

— Можеш спробувати, малий, — насмішкувато мовив завідувач секції. — Побачимо, чи залишиться щось від твоїх зубів!

Суботик узяв штани, обнюхав їх, відкусив великий шмат від холоші і проковтнув його.

— Смачно! — сказав він. — Волова шкіра!

— Не займай штанів! — вигукнув завідувач секції й видер штани в Суботика з рук.

— Але ж ви самі дозволили мені покуштувати їх! — здивувався Суботик.

— Так, ви йому дозволили, — підтвердив пан Пляшкер.

Завідувач секції, нетямлячися з люті, зібгав шкіряні штани і жбурнув туди, де вже лежали два костюми, — у кошик.

Потім він кудись надовго зник, а коли з’явився, в руках у нього був гумовий водолазний костюм.

— Ось, — сказав він. — Цей костюм годиться для будь-якого випадку.