Читати книгу - "Котик і півник"

Жили-були котик і півник. Ось котик надумав піти в ліс по дрова. Каже він до півника: – Сиди, півнику, на печі та їж калачі, а як прийде лисиця, не обзивайся. Пішов котик. А ось і лисиця біжить. Стала під віконце та й приказує: – Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, вікно розіб’ю і тебе заберу! – Ток-ток, ток-ток, не велів коток! – озивається півник. Ось лисиця віконце видерла, борщик виїла і півника забрала. Несе, а він гукає: Мій котику, мій братику! Несе мене лисиця За кленові ліси За крутії гори, За швидкії води… Ось котик почув, прибіг, одняв півника у лисиці, приніс додому та й знову каже: – Дивись півнику, як прийде ще раз лисиця, то не озивайся. Бо я йду далеко та й можу тебе вже не почути. Пішов котик по дрова, а півник виліз на піч та й сидить. Та знов біжить лисичка, стукає у віконечко. – Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, вікно розіб’ю і тебе заберу! – Ток-ток, ток-ток, не велів коток! – озивається півник. А вона знову у хатку залізла, борщик виїла і півника забрала. Несе його до нори, а півник співає: Мій котику, мій братику! Несе мене лисиця За кленові ліси За крутії гори, За швидкії води… Раз проспівав – не чує котик, він давай вдруге, дужче гукати. Почув таки котик, прибіг. Одняв півника, насварив та й поніс додому. – Тепер я піду далеко і хоч як ти гукатимеш, я не почую, – сказав півникові. Пішов знову котик у ліс. А лисичка вже тут як тут. – Півнику-братику, одчини! – Ток-ток, ток-ток, не велів коток! А лисичка таки забрала півника і понесла додому. Як не гукав, як не кликав півник котика, той не почув. Прийшов увечері котик додому, а півника нема. Зробив він собі бандуру, взяв мішок, молоток та й пішов до лисички. Сів біля нори, заграв і заспівав: А у лисички новий двір, Чотири дочки на вибір. Ще й п’ятий Пилипко. Пилипко, вийди на рундук, подивись. Як бубни бубнять, як сурми сурмлять – подивись! А лисичка саме паляниці пекла. Ось старша дочка й каже: – Піду я, мамо, подивлюся, хто це так гарно грає, і паляницю однесу. – Іди, – каже лисичка і дала їй паляничку. Пішла дочка, а котик її цок та в лобок, та й у мішок. Ось і друга дочка каже: – Піду і я подивлюся та паляницю однесу. Пішла і та. А котик і її в мішок. А після і третя, і четверта дочки вийшли з нірки та й попали в мішок. Ждав-ждав їх Пилипко та й каже: – Піду я, мамо, зажену їх до хати. А котик і його впіймав. А тоді забіг до хати, забрав півника та й поніс додому. Ось і понині вони живуть, і хліб жують.