Читати книгу - "Йорґен + Анна = любов"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Павлова Рюґе, — поволі й виразно вимовила Анна, розгойдуючи напій у склянці. Треба з’ясувати, що воно означає.
— Мені б зроду не дозволили так називатися, — пробурмотіла Беата.
Допивши напій, подружки одягнули піжами, почистили зуби й вклалися у ліжко. Беата мала квітасту ковдру, квітасту подушку й нічну лампу з абажуром. Дівчатка довго лежали горілиць, притулившись одна до одної.
— Я напишу справжнього листа кохання Йорґенові. А ти — Ейнарові.
— А якщо він не захоче стати моїм хлопцем?
— Захоче…
— Ти так гадаєш?
— А може, й не треба тобі писати листа. Може, ліпше я запитаю від твого імені…
— Так буде, мабуть, ліпше, — зраділа Беата.
— Напевно, відповість згодою…
Дівчатка обернули ковдру впоперек і лягли «валетиком». Вимкнули нічник із абажуром. Беата лежала під стіною, головою до вікна, Анна — скраю, головою до дверей. Тісно притулившись. А що зима вже минула, їм дозволили прочинити трохи вікно. Знадвору, аж під ковдру, просочувався запах диму від багать.
— На добраніч, — сказала Беата.
— На добраніч, — відповіла Анна.
Час було засинати.
— Беато…
— Що?
— Надворі так пахне.
— Бо весна.
— Так, весна… Добраніч!
— Добраніч!
Найвищий час засинати.
— Анно!
— Що?
— Як гадаєш, руде волосся — то відстій?
— Нє-є-є! Ейнар теж має руде волосся. Тому ви й пасуєте одне одному. А в темряві рудого й не видно.
— Угу, не видно… — погодилася Беата. — Я трішки його кохаю. Думатиму про нього, перш ніж заснути.
— А я весь час думаю про Йорґена, — озвалася Анна. — Я дуже його кохаю.
— Добраніч, — сказала Беата.
— Добраніч, — відповіла Анна.
Нарешті вони заснули.
Уранці Анна прокинулася рано, значно раніше за Беату. За шторами вже зовсім розвиднилося, і голосно щебетали пташки. Вона просто лежала, наслухала пташиний спів і думала.
Думала про давні часи, коли всі дівчата носили довгі спідниці, аж до кісточок, і багато-багато спідньої білизни з накрохмаленим мереживом, яке порипувало від кожного кроку. І довжелезні коси з довгими-довгими стрічками. Вони ніколи не грали у вибивалу чи лови, ніколи не влаштовували бійок. Нічого цікавого не відбувалося в їхньому житті, просто проходжувалися туди й сюди у довгих сукнях.
Анна уявила собі ті давні дні, коли всі дівчата були схожі одна на одну, тільки вона, Анна, була не така, як усі. Вона була, як Гельґа-Розбійниця.
Уява понесла її далі. Одного дня спалахнула пожежа в кількох будинках і… ні, одного дня в селі з’явився злодій, і… ні-ні, не так… одного дня усі дівчата в довгих сукнях подалися на берег зривати білі анемони. Була весна, вода ще дуже холодна. З дівчатами пішли й хлопці, і Анна, і Йорґен. А тут раптом хтось почав тонути. Усі перелякалися, крик, галас, ніхто не знає, що робити; навіть хлопці розгубилися. У них такі штанці до колін, бояться намокнути чи змерзнути.
Але ж у воді хтось тонув, розпачливо кликав на допомогу!
Анна миттю зняла з себе сукню разом з усіма мереживними підспідничниками. Отоді всі помітили, які засмаглі її ноги. Кожен подумав про себе, що вона часто ніжиться на сонці без своїх сукенок. Дівчата запирхали: Фе, фе! А хлопці захоплено вигукували: Ваауу! Ваауу! Повз їхню увагу не пройшло, які вона має сильні ноги, сильніші, мабуть, навіть за хлопчачі. Та всі, без сумніву, захоплювалися її засмаглими, сильними ногами, хоч і не казали про це вголос. І Анна кинулася на порятунок. Вона пірнула під хлопця, підтримала — за всіма правилами — його голову над водою і попливла до берега. Хлопчина неодмінно загинув би, якби не Анна!
Дівчата у сукенках і хлопці в панталонах до колін захоплювалися її рішучістю та відвагою. І Йорґен дивився на неї таким… особливим поглядом. А одна дівчина, дуже схожа на Еллен, сказала: Гаразд, ти швидко плаваєш, можливо, маєш такі ж сильні ноги, як хлопці, але ти не вмієш танцювати!
Дівчина, напевно, мала на увазі вальс чи танго, чи якісь іще танці, яких навчають у танцювальних школах, але Анна побігла в ліс, на велику квітучу галявину, бо, як виявилося, раптом настало літо, і на тій галявині зацвіли ромашки, дзвіночки, кульбабки і всякі різні квіточки. Вона танцювала, як танцюють балерини — на кінчиках пальців, здійнявши високо-високо вгору руки. А натанцювавшись досхочу, побігла вглиб лісу, геть від щасливого гурту, під своє улюблене дерево, під дуба. Лежала у затінку, відпочивала, бо дуже стомилася, рятуючи з води хлопчика й танцюючи на кінчиках пальців.
Доки отак лежала, прийшов Йорґен, приніс листа, де зізнавався у коханні.
Раптом Анна згадала про потайний щоденник і любовний лист. Вона обережно, щоб не торкнутися Беатиних ніг, злізла з ліжка. Тихо прокралася до передпокою за своєю картатою торбинкою. Однак підлога скрипнула під її ногами, і двері скрипнули, коли їх відчиняла. Тільки б ніхто не прокинувся, тільки б Беатина мама чи тато не вийшли зі спальні й не запитали, чого це вона нишпорить. Або, не дай Боже, бабуся!
Ніхто не вийшов. У домі панувала тиша.
Анна повернулася в ліжко зі щоденником і новим пеналом, лягла під теплу ковдру, близенько до Беатиних ніг.
Написала:
Любий щоденнику,
Довелося скрадатися, щоб забрати тебе.
Я трохи боялася. Ми маємо таємний умовний знак: рип-рип.
Потім Анна розгорнула щоденник на першій сторінці й прочитала попередній запис:
1. Позичити в Уле штани.
2. Написати фальшивого любовного листа.
3. Написати справжнього любовного листа.
4. Обстригти Еллен її «кінського хвоста».
І дописала наступний пункт:
5. З’ясувати, що означає ім’я Павлова.
Перед пунктами 1 і 2 Анна поставила хрестик. Виконано.
Решту треба ще зробити. На чистій сторінці вона почала писати справжнього листа кохання.
Довго обдумувала кожне слово. Писати справжнього листа з освідченням набагато важче, ніж фальшивого.
Отже, написалося таке:
Дорогий Йорґене Рюґе,
Я кохаю тебе щиро. Це не якийсь там обманний любовний лист, а справжній. Хочеш бути моїм хлопцем? Я дуже на це сподіваюся.
Передай мені відповідь перед закінченням уроків. Поклади свого листа…
Дописати Анна не встигла, бо прокинулася Беата. Анна заховала щоденник під ковдру. Доки Беата ходила в туалет, переклала його до торбинки. Треба буде дописати на першому уроці, подумала Анна.
Поснідавши, проковтнувши риб’ячий жир і розказавши бабусі, що вони вчать у школі, Анна й Беата сіли на велосипеди й поїхали вгору пагорбом. Не чекали цього разу хлопців на перехресті. А чого це вони завжди мають їх чекати?
Усю дорогу до школи Анна думала лише про любовний лист, а на першому уроці дописала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Йорґен + Анна = любов», після закриття браузера.