read-books.club » Дитячі книги » Тирамісу з полуницями 📚 - Українською

Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

240
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тирамісу з полуницями" автора Іоанна Ягелло. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Тирамісу з полуницями» була написана автором - Іоанна Ягелло, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Тирамісу з полуницями" в соціальних мережах: 

У другом класі ліцею Лінка нарешті втілює свою мрію: вона створює власний блог, де регулярно пише про все, що здається їй важливим. Її кохання з Адріаном триває, дівчина на сьомому небі від щастя! І Лінка вже не уявляє собі життя без роботи, шукає її — і знаходить! За всім цим у неї дедалі менше часу на відверті розмови з подругою, Наталією. А в тієї багато чого змінилося...
Це книжка про те, як мало ми знаємо навіть про найближчих нам, найрідніших людей. Лінка не підозрювала, з якими проблемами змагається Наталія, не знала, що молодший братик має в школі серйозні проблеми, не здогадувалася, чому раптово змінилася Рута, у якої вона працює. На щастя, ніхто з нас не є самотнім островом. Головне — вчасно помітити, підтримати, допомогти.
Третя книжка бестселерового циклу про Халіну Барську.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 82
Перейти на сторінку:

Ягелло Йоанна

Тирамісу з полуницями

Ахілл мав лише Ахіллесову п'яту.

У мене ж усе тіло Ахілла.

Вуді Аллен

Ніхто не є самотнім островом.

Томас Мертон

Лише той, хто готовий ступити назустріч рівновазі між світом власних почуттів і світом почуттів інших людей, рівновазі, яка вимагає надзвичайної уважливості, відкриває скарб емпатії. Він особливо цінний, позаяк становить підставу нашої гуманності й нашої моралі.

Шармен Ліберц

Пролог

На противагу душі, людське тіло найлегше описати за допомогою чисел. Дивовижно, але цей біологічний робот, механізм, що складався передусім із сухожиль, м'язів і кісток, містить аж шістдесят відсотків води.

Вода є скрізь, зокрема, у слині чи крові, якої в жилах стрункої кільканадцятирічної дівчини плине близько п'яти літрів. Це небагато, уявіть собі п'ять пачок мультивітамінного соку. Скелет такої дівчини важить приблизно десять кілограмів. Жир — це ще двадцять чи двадцять із хвостиком відсотків маси тіла, отже, у цієї дівчини — кільканадцять кілограмів. В іншої, чиї гени успадкували схильність до гладшання, і якій поступово бракне місця на автобусному сидінні, кількість жиру може наближатися навіть до п'ятдесяти відсотків. Людська шкіра — це зазвичай півтора або два метри квадратних, стільки, скільки потрібно тканини, щоб пошити одне пальто. Колір шкіри, хоч і різний у представників різних рас, в однієї людини однаковий на всьому тілі. Зате під шкірою панує справжня феєрія барв. Від червоної крові й деяких органів до червоно-фіолетових м'язів і жовтуватих кісток. Жир, цей найменш бажаний складник людського тіла, має жовтий колір.

Людське тіло можна вважати комплексом атомів. Ми складаємося з хімічних сполук, а ті своєю чергою — з хімічних елементів. Середньостатистична доросла жінка, яка важить сімдесят кілограмів — це сорок три кілограми кисню, шістнадцять вуглецю й близько двох кілограмів азоту. Склад нашого організму аж ніяк не вражаючий і не надто відрізняється від хімічного складу інших тіл у космосі. Але наше тіло космічне не лише через хімічний склад. Воно космічне, бо атоми, з яких воно складається, не вмирають, а лише змінюють свій стан. Кожен атом, з якого створено наше тіло, був колись усередині зірки, а деякі утворилися навіть під час Великого Вибуху.

* * *

Наталія розплющила очі. Перед її маскою промайнула зграйка сріблястих рибок. Маленькі рибки їй подобалися. Наталія часто простягала руки, намагаючись прочесати зграйку пальцями, мов гребінцем. Та це була ілюзія: рибки виявилися полохливими, і одного руху долоні досить, щоб усі вони вмить зникали, мов їх і не було. Великих риб Наталія боялася. Коли вперше пірнула з маскою, то думала, що помре від переляку. У риб були опуклі білясті черева й нерухомі очі. Риби пливли повільно й завжди здавалися чуйними. Чи були вони щасливі? Людські проблеми їх точно не обходили. А може, вони взагалі не думали. Просто собі існували. Наталія теж іноді хотіла б перестати думати й просто існувати. Перепливати з місця на місце й нічим не журитися. Ані розлученням батьків, ані Марціном, який не захотів приїхати сюди з нею, ані Лео, який цього року знову тут не з'явився.

Дівчина вийшла з води й обтрусилася. Було спекотно, хоча сонце повільно сідало над затокою. Наталія помітила, що литки, а передусім верхня частина ступень, у неї ледь почервоніли. Умостилася в шезлонгу й ретельно намастилася кремом з фільтром. Ступні в неї справді були дуже гарні. Вузькі, з тендітними нігтями, завжди пофарбованими червоним лаком. Тоді заходилася мазати кремом литки. Волоски на них почали відростати, а вона ж щойно позавчора поголила ноги.

Ну чому людина така недосконала? Невже не існує способу, завдяки якому можна не обростати волоссям, наче тварина? Але свої литки Наталія любила, вважала, що вони мають гарну форму. Решта виглядала гірше. Коліна були якісь безформні, а стегна явно затовсті. Наталія вщипнула свою брунатну від засмаги литку. Авжеж, загорілі під португальським сонцем ноги виглядали непогано, але тіло від колін до талії мало явно забагато жиру. Нічого не вдієш: португальська їжа. Смажені кальмари, картопелька в часниковому соусі. Португальці не споживають надто багато овочів. Основа їхньої кухні — шкідлива смаженина... І ці тістечка, ніжні й солодкі, із ледь відчутною ноткою цинамону й цитрини, їх тут називають «котячими язичками». Від них їй утворилися складки на боках, а на животі — валики жиру. Справді треба трохи схуднути. Невдоволена собою, Наталія вкрилася рушником. «З'їм легеньку вечерю, — подумала вона. — А від завтра худнутиму по повній програмі. Починається нове життя».

* * *

Лінка здивовано роздивлялася Адріанів подарунок на день народження. То була фігурка, точніше аж три. Вирізьблені з дерева три маленькі мавпочки. Кожна з них сиділа навпочіпки на камені, здалеку вони здавалися однаковими, та придивившись пильніше, можна було зауважити, що одна з мавпочок затуляла собі лапками очі, друга — вуха, а третя — писочок.

— Що це? — спитала Лінка. — Мавпи?

— Їх називають Трьома мудрими мавпочками, — відповів Адріан. — Це дивна історія. Коли я був з батьком у Закопаному, ми пішли до Костелиської долини. Батько хотів купити кілька осципків[1], якась старенька продавала. І в неї були дерев'яні фігурки, які вона різьбить сама. Я їх роздивлявся, доки тато купував сир, а старенька підкликала мене ближче. І подарувала цих мавпочок.

— Подарувала?

— Ну, так. Не захотіла взяти за них грошей. Сказала, що вони захищають від лихого, і щоб я подарував їх дорогій мені людині.

Лінка здригнулася. Такі дарунки вона отримувала нечасто. Захищають від лихого? Але чому вони затуляють собі очі, вуха й писок?

— Гадки не маю, — щиро зізнався Адріан. — Може, щоб не бачити, не чути...

— Не їсти лиха? — захихотіла Лінка. — Окей, нехай. Три мудрі мавпочки... Хоча мені б краще мавпочку, яка б зналася

1 2 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тирамісу з полуницями», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тирамісу з полуницями"