Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

— Як чудово, що ви прийшли мене зустріти! — вигукнув Філіп, вхопивши дівчину за руки.

— Ви ж чекали, що я прийду, чи не так?

— Я сподівався, що ви прийдете. Послухайте, у вас чудовий вигляд.

— Так, час, проведений тут, пішов мені на користь, але гадаю, розумно буде залишатися тут якомога довше. А в пансіонаті зібралася вишукана публіка. Мені вкрай необхідно було розважитися, я ж нікого не бачила стільки місяців. Часом ледь не помирала від нудьги.

У своєму новому капелюшку з чорної соломки, прикрашеному безліччю недорогих квітів, дівчина виглядала дуже елегантно; навколо її шиї розвівалося довжелезне боа з підробного лебединого пуху. Мілдред залишалася худорлявою і, крокуючи, трішки горбилася (втім, вона завжди так робила), однак очі вже не здавалися такими велетенськими, а шкіра, попри одвічну блідість, уже не була землистого кольору. Вони прогулялися до моря. Філіп, пригадавши, що не гуляв із нею кілька місяців, раптом засоромився своєї кульгавості й заціпеніло крокував, намагаючись приховати її.

— Ви хоч трохи раді мене бачити? — поцікавився він; серце шалено смикалося від кохання.

— Звичайно, рада. Можете не запитувати.

— Між іншим, Ґріффітс передавав вам палкі привіти.

— От нахаба!

Філіп багато розказував дівчині про Ґріффітса. Він розповідав про те, як його друг полюбляє упадати за дівчатами, і частенько розважав її оповідками про його походеньки, якими сам Ґріффітс ділився з ним, як дорогоцінною таємницею. Мілдред слухала, іноді вдаючи огиду, але зазвичай їй було цікаво, тож Філіп із захватом перебільшено вихваляв красу і шарм свого друга.

— Упевнений, що він сподобається вам так само, як мені. Він такий веселий і справжній добряк.

Кері розповів Мілдред, як Ґріффітс доглядав за ним під час хвороби, хоча вони навіть не були знайомі, й анітрохи не применшував сусідової самопожертви.

— Він не може не подобатися, — запевняв Філіп.

— Не люблю красунчиків, — відрубала дівчина.

— Він хоче з вами познайомитися. Я стільки йому про вас розповідав.

— І що ви казали? — поцікавилася Мілдред.

Філіп міг поділитися своїми почуттями до Мілдред лише з Ґріффітсом, тому потрохи розповів йому всю історію їхніх стосунків. Він описував дівчину другові мало не п’ятдесят разів, закохано розпинаючись про кожну її рисочку, тож Ґріффітс точно знав, які тоненькі в неї ручки, яке бліденьке личко, і сміявся, коли Філіп звеличував красу її тонких блідих вуст.

— Дякувати Богу, я так безтямно не закохуюся, — казав він. — Хіба варто заради цього жити?

Філіп мовчки усміхався. Ґріффітсові не було знайоме задоволення від шаленого кохання, що перетворюється на м’ясо, вино, повітря і все необхідне людині для існування. Сусід Кері знав, що він доглядав за дівчиною, поки вона була вагітна, а тепер вони разом кудись поїхали.

— Ну, мушу зауважити, що ви заслуговуєте на таку-сяку винагороду, — сказав він. — Це вам чимало коштувало. Пощастило, що ви можете собі таке дозволити.

— Не можу, — заперечив Кері. — Та мені однаково!

Обідати було ще зарано, тож Філіп із Мілдред сіли в альтанці на набережній, насолоджуючись сонцем і роздивляючись перехожих. Повз них минали брайтонські посильні, які прогулювалися в компанії одного-двох друзів, розмахуючи палицями, і брайтонські продавчині, що пробігали насмішкуватими зграйками. Одразу було видно, хто приїхав із Лондона на день: свіже повітря додавало кольорів їхнім стомленим рисам. Навкруги було чимало євреїв — вгодованих жінок, затягнутих в атласні сукні й обвішаних діамантами, і невисоких гладких чоловіків, які жваво жестикулювали. Розкішно вбрані джентльмени середнього віку приїздили сюди на тиждень, зупинялися у великих готелях і старанно шпацирували після занадто поживного сніданку, нагулюючи апетит для занадто поживного обіду: вони ділилися новинами з друзями і розмовляли про «Доктора Брайтона» чи, як вони ще його називали, «Лондон на морі». Час від часу на набережній можна було побачити когось із відомих акторів, які навмисне не зважали на цікавість до своєї персони: часом вони вбиралися в шкіряні черевики, пальто з каракулевим коміром і несли в руках палицю зі срібним набалдашником; а іноді мали такий вигляд, наче щойно повернулися з полювання, — розгулювали у бриджах, куртках із якісного твіду і тканих капелюхах на потилиці. Над синім морем сяяло сонце, і синє море було охайним і гладеньким.

Після обіду вирушили до Гоува, знайомитися з жінкою, котра збиралася доглядати за дитиною. Вона жила в невеличкому, але чистому й охайному будинку на затильній вуличці. Звали її місіс Гардінґ. Це була огрядна літня жінка з сивим волоссям і м’ясистим червоним лицем. У своєму чепці вона нагадувала матір великої родини і здалася Філіпові доброю.

— Вам не здається, що догляд за немовлям — жахлива морока? — поцікавився він.

Жінка пояснила, що її чоловік був церковним служкою, значно старшим за неї, і не міг знайти постійної роботи, адже вікарії хочуть, аби їм прислужував хтось молодий. Він заробляв кілька фунтів, підміняючи тих, хто захворів чи пішов у відпустку, а благодійна організація платила їм невелику пенсію; однак жінка почувалася самотньою, догляд за дитиною додасть їй роботи, а декілька шилінгів на тиждень допоможуть втриматися на плаву. Місіс Гардінґ пообіцяла, що добре годуватиме дівчинку.

— Справжня леді, правда ж? — поцікавилася Мілдред, коли вони вийшли.

Потім вони попрямували до «Метрополю» випити чаю. Дівчині подобалися натовп і оркестр. Кері стомився від розмов і не відводив погляду від обличчя коханої, поки дівчина жадібно розглядала вбрання присутніх дам. Мілдред мала особливий хист відгадувати, що скільки коштує, і час від часу нахилялася до хлопця, пошепки повідомляючи результат своїх припущень.

— Бачите он той султан?[268] Він коштує сім гіней до останнього пенні.

Або:

— Подивіться на того горностая, Філіпе. Це кролик, а ніякий не горностай. — Дівчина переможно засміялася. — Я його за кілометр упізнаю.

Філіп щасливо усміхався. Йому приємно було бачити кохану задоволеною, а її невибагливі бесіди розважали і розчулювали його. Оркестр грав сентиментальну музику.

Після вечері вони прогулялися до станції, і Кері взяв дівчину за руку. Він розповідав їй, що вже підготував для їхньої подорожі до Франції. Наступного тижня їй потрібно було повернутися до Лондона, але Мілдред одразу повідомила, що не може поїхати звідси раніше наступної суботи. Він уже винайняв їм кімнату в паризькому готелі й нетерпляче чекав, коли можна буде придбати квитки.

— Ви не проти, якщо ми поїдемо другим класом, правда? Нам не слід розкидатися грішми, краще не відмовляти собі в Парижі.

Він уже сотні разів розповідав їй про Латинський квартал. Вони гулятимуть його приємними старими вуличками і ледачо сидітимуть у чарівних Люксембурзьких садах. Якщо погода буде гарна і в Парижі їм набридне, можна поїхати до