Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

— Ви ж хочете їхати, чи не так?

— Безумовно, хочу, — усміхнулася дівчина.

— Ви навіть уявити собі не можете, як я чекаю на цю подорож. Не знаю, як переживу кілька наступних днів. Я так боюся, що щось завадить вам поїхати. Часом я втрачаю глузд від того, що не можу передати вам, як палко кохаю. І ось нарешті… нарешті…

Кері змовк. Вони дісталися до станції, але дорогою згаяли стільки часу, що Філіп майже не мав часу на прощання. Він швидко поцілував Мілдред і щодуху побіг до турнікета. Дівчина стояла там, де він її залишив. Біжучи, Кері виглядав просто неоковирно.

74

Наступної суботи Мілдред повернулася, і того вечора Філіп від неї не відходив. Він узяв квитки на виставу, а за вечерею вони пили шампанське. Дівчина вперше після довгої перерви розважалася в Лондоні, тож простодушно раділа всьому. Коли вони їхали з театру до помешкання, яке Філіп винайняв їй у Пімліко, Мілдред пригорнулася до нього.

— Тепер я справді вірю, що ви раді мене бачити, — пожартував він.

Дівчина не відповіла, але легенько стиснула його руку. Вона так рідко виявляла прихильність, що Кері зачудувався.

— Я запросив Ґріффітса повечеряти з нами завтра, — сказав він.

— Ох, я рада, що ви це зробили. Хочу з ним познайомитися.

У неділю ввечері не відбувалося нічого, куди можна було б її запросити, і Філіп переймався, що набридне Мілдред за цілий день. Ґріффітс був веселуном і міг прикрасити їхній вечір; до того ж Філіп любив цих двох і хотів, аби вони познайомилися і сподобалися одне одному. На прощання він сказав дівчині:

— Залишилося тільки шість днів.

Вони домовилися повечеряти в неділю у галереї «Романо»: годували там чудово і виглядало все так, наче коштує значно дорожче, ніж було насправді. Філіп із Мілдред приїхали першими і мусили трохи почекати на Ґріффітса.

— Дідько непунктуальний, — гнівався Кері. — Мабуть, зізнається в коханні котрійсь зі своїх численних пасій.

Утім, незабаром той з’явився. Симпатичний, високий і стрункий, із гарно посадженою головою, котра додавала йому переможного і привабливого вигляду, а його кучеряве волосся, великі дружні сині очі та червоні вуста були просто чарівними. Філіп помітив, що Мілдред схвально подивилася на його друга, і відчув якесь незбагненне задоволення. Ґріффітс із усмішкою привітався.

— Я так багато про вас чув, — сказав він Мілдред, беручи її за руку.

— Та все ж менше, ніж я про вас, — відгукнулася вона.

— І значно приємніші речі, — додав Філіп.

— Невже він зводив на мене наклеп? — Ґріффітс розреготався, і Філіп помітив, що Мілдред звернула увагу на його рівні білі зуби і милу усмішку.

— Ви, мабуть, почуваєтеся давніми друзями, — припустив він, — так багато я розповідав про вас.

Ґріффітс був у пречудовому настрої: він нарешті склав останні іспити, отримав диплом, а разом із ним місце домашнього хірурга в шпиталі в північній частині Лондона. Казав, що виходить на роботу на початку травня, а тим часом збирається навідатися додому на канікули; це був його останній тиждень у місті, тож він збирався добряче розважитися. Він почав базікати кумедні дурниці, які Філіп обожнював, адже сам на таке був нездатний. У Ґріффітсових словах не було нічого особливого, але його життєрадісність додавала їм чогось особливого. Він випромінював життєву силу й наділяв нею всіх знайомих; вона була майже такою ж відчутною, як тепло живого тіла. Мілдред була жвавішою, ніж Філіпові доводилося її бачити, і він радів, що їхня невеличка вечірка виявилася успішною. Дівчина веселилася від душі й сміялася щоразу гучніше, забувши про шляхетну стриманість, що стала її другим характером.

Незабаром Ґріффітс сказав:

— Послухайте, мені страшенно незручно називати вас місіс Міллер. Філіп завжди каже тільки «Мілдред».

— Сподіваюся, вона не видряпає вам очі, якщо ви теж її так називатимете, — засміявся Кері.

— Тоді нехай теж називає мене Гаррі.

Філіп мовчки слухав їхні теревені й думав, як чудово бачити щасливих людей. Час від часу Ґріффітс доброзичливо кепкував із нього через те, що він завжди залишається таким серйозним.

— Схоже, він вас по-справжньому любить, Філіпе, — усміхнулася Мілдред.

— Він непоганий стариган, — погодився Ґріффітс і, схопивши друга за руку, радісно потиснув її.

Здавалося, наче симпатія до Філіпа додає Ґріффітсу чарів. Усі вони були непитущі, і вино одразу вдарило їм у голови. Ґріффітс зробився ще балакучішим і так розійшовся, що Кері зі сміхом благав його помовчати. Той мав ораторський хист, і пригоди в його вустах ставали ще романтичнішими й веселішими. Сам він неодмінно відігравав у них галантну кумедну роль. Очі Мілдред сяяли від захвату, і вона просила юнака не зупинятися, а той розповідав одну історію за другою. Коли в ресторані почали вимикати світло, дівчина неабияк здивувалася.

— Господи, вечір так швидко минув. Я думала, зараз щонайбільше пів на десяту.

Вони підвелися, збираючись іти, і, прощаючись, вона додала:

— Я завтра планую завітати до Філіпа на чай. Якщо матимете нагоду, приходьте теж.

— Гаразд, — усміхнувся він.

На зворотному шляху до Пімліко Мілдред теревенила тільки про Ґріффітса. Його гарна зовнішність, елегантно пошитий одяг, голос і веселий характер вразили її.

— Я справді радий, що він вам сподобався, — зізнався Кері. — А пам’ятаєте, як ви гнули кирпу, коли я хотів вас познайомити.

— Гадаю, це так мило з його боку, що він гарно ставиться до вас, Філіпе. Вам пощастило, що у вас є такий чудовий друг.

Вона підставила Філіпові личко для поцілунку. Таке траплялося нечасто.

— Я насолоджувалася сьогоднішнім вечором, Філіпе. Красно дякую.

— Не кажіть дурниць, — засміявся той, так розчулившись її вдячністю, що на очах його забриніли сльози.

Мілдред відчинила двері до своєї квартири і, перш ніж увійти, повернулася до Філіпа:

— Перекажіть Гаррі, що я шалено закохалася в нього.

— Гаразд, — засміявся Кері. — На добраніч.

Наступного дня, коли вони сіли пити чай, завітав Ґріффітс. Він ліниво опустився в крісло. У тому, як повільно рухалися його довгі кінцівки, було щось незрозуміло чуттєве. Філіп сидів мовчки, поки друзі теревенили, але почувався щасливим. Він так безмежно любив цих двох, що здавалося природним, якщо вони теж любитимуть одне одного. Те, що Ґріффітс повністю заволодів увагою дівчини, його не бентежило: ввечері він усе одно залишиться з нею наодинці; часом Кері поводився, наче люблячий чоловік, настільки упевнений у почуттях своєї дружини, що з цікавістю спостерігає, як