Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

Поки Лесана, мов скажена, бігала по хаті та готувала якусь їжу, пригощення та напої, я здивовано спостерігала за нею, не знаючи куди себе діти. Лисичка мимохідь провела для мене невеличкий тренінг про життя у Зачарованому лісі. Виявляється, це щось типу іншого виміру, де живуть магічні істоти нижчого порядку: усілякі там мавки, лісовики, дріади, щезники та інші дивні створіння, про яких я читала у книжках.

У дитинстві я обожнювала все таємниче, магічно-загадкове, і зараз до мене чомусь повернулося те неймовірне відчуття дива, яке жило в мені, коли я була дитиною. Я обожнювала літературу в школі. "Тіні забутих предків", "Лісова пісня", а ще зарубіжне фентезі, звісно. Я спіймала себе на думці, що те, що відбувалося хоч і нагадувало якийсь сон, мені чомусь подобалося. Усі ці речі в хатинці, звичайні, на перший погляд, оживали й жили власним життям, підкорюючись Лесі. Вона, наче диригентка оркестру, змушувала предмети рухатись та щось робити.

Жихарка, за її словами, була справжньою майстринею у побутовій магії. Так називали магічні вміння змусити посуд митися сам собою, мітлу – прибирати, праску – прасувати, а каструлі та продукти – готувати потрібні страви. Щелепа моя як відвалилася від самого знайомства з Лесаною, так десь там і валялася. Підбирати її не було сенсу, адже побачене вражало. По-перше, лиска якимось неймовірним чином розширила вітальню до розмірів шкільної актової зали. Причому ззовні хатина лишалася тією самою – я декілька разів перевірила. Виходила, заходила… Дивовижно! По-друге, все побутове приладдя в домі наче ожило й щось робило. Я кружляла з-поміж літючих каструль, горщиків, ганчірок та щіток, як зайвий об'єкт у танку метеоритів. Спочатку лякалася та відскакувала, натикаючись на щось та ламаючи дивовижний гармонійний устрій, який швидко поновлював свій робочий ритм. Потім трохи звикла, знайшла собі куточок, де нічого не рухалося і не брязкотіло, і обережно ставила Лесані питання за питанням, намагаючись якомога більше дізнатися про Зачарований ліс, його закони та зрозуміти, що на мене чекає.

Отже, Леся розказала, що магічні істоти можуть крізь портали проникати у світ людей, але намагаються робити це якомога непомітніше. Втім, звісно, бувають різні інциденти, які контролюються так званими чистильниками, що нейтральні за своєю суттю та покликані стежити за дотриманням вищих магічних законів та таємниць магічного світу. 

З-поміж того є і магічні істоти, які взагалі не ховаються по паралельних світах, як от Зачарований ліс, а живуть просто поряд з людьми: відьми, чаклуни та інша нечисть вищого порядку. Вони знають закони людського світу та вміло приховують своє справжнє єство, при цьому користуючись благами людської цивілізації. Викриття магії у світі вони, звісно, не хочуть, тож старанно маскуються та приховують свої здібності. Усі ці маги вищого порядку часто ведуть подвійне життя у світі людей або тримаються від них якомога далі, попри те, що в людському вимірі можуть мати усе, про що прості смертні мріють – багатство, розкіш, подорожі без просторових та часових обмежень. Адже живуть вони століттями…

Ядвіга Деянівна теж не цуралася здобутків людської "магії" – науки та технологічного прогресу. У старій хатинці, на моє щастя, був туалет, непогана ванна з натурального каменя, та водопровід. Куди він вів і звідки брав воду в лісі, я так і не зрозуміла. Суцільна магія, одним словом. Але це мене й не дуже хвилювало. Головне, що я не буду цей місяць жити в похідних умовах та антисанітарії.

Моя свідомість досі не могла до кінця впоратися з цим шквалом інформації, ще й абсолютно неймовірної інформації, тож я просто намагалася уявити, що це сон. Звичайнісінький дивовижний сон. А що ще мені залишалось робити? Що нормальна людина має відчувати та думати, коли на її очах чудернацьке лисоподібне створіння, яке ще й говорить людською мовою, за лічені хвилини змушує весь дім рухатися та щось робити! Оце розумний будинок, я розумію!

— Якщо у вас питатимуть, якою магією ви володієте — кажіть, що ви менталістка. Ви ж учителька, так?

— Угу, — погоджувалася я. — А якщо мене попросять продемонструвати мої вміння?

— То поводьтеся як справжня відьма! Ви не повинні нічого доводити створінням нижчого порядку! Ви хазяйка лісу! Запам'ятайте!

— Тобто всі мають мене слухатись?

Це вже цікавенько… То я тут щось типу директорки, виходить? Схоже на підвищення… Тільки якесь дуже дивне.          

— Так, звісно. Але старайтеся бути чемною з усіма сьогодні. Адже у гості до вас прийдуть старійшини родів як ніяк. Краще залучитися їхньою повагою та довірою.

Власне, я не могла уявити себе в такій ситуації, де я була б не чемна. Навіть з монстриками моїми завжди намагалася тримати себе в межах та не зриватися, не реагувати на образи та брудні підколи. Невже з лісовими чудовиськами не впораюсь? Та звісно впораюсь!

Тим часом хатина змінювалася на очах. Все навколо блищало та сяяло! Така чистота мені була до вподоби. Не чисто, а гігієнічно чисто! Згадалася реклама якогось мийного засобу… Посеред кімнати виріс довжезний стіл, застелений ошатною скатертиною з гарними квітчастими візерунками. А на столі! Чого тільки не було на тому столі… І усе таке апетитне. Лесана швидко розповіла мені, що їсти можна людині, а до чого краще навіть не торкатися.

— Гості ваші різні, тож ви не лякайтеся, поводьтеся звичайно, говоріть менше. Я не маю права сидіти за столом з усіма, втім я буду триматися поруч. Тільки якщо що, ви маєте дозволити мені говорити. Без дозволу я не зможу…

— Що за дурня?

— Я нижча магічна істота… Не знатного роду навіть. Такі закони.

— І хто ж їх вигадав?

— Прадавні маги. Чаклуни, відьми – найсильніші, отже вони й пишуть закони. Ви теж відьма, не забувайте, Яно Петрівно! Ох! Мало не забула.

Космата помічниця побігла у спальню Ядвіги. Я поспішила за нею. З великої старовинної скрині, прикрашеної яскравим різноколірним камінням, схожим на мозаїку, лисичка дістала амулет – неймовірної краси темне срібло, викуване у формі витонченого чотирилисника з червоним камінцем у центрі.