Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

А на ранок на нас чекав сюрприз: повернулася сестра, та не одна, а разом зі своїм новоспеченим чоловіком. Вони вирішили часу даремно не гаяти, і розписалися просто там, у Пекіні. Тепер же на нас усіх чекало велике свято і офіційна церемонія. Ось такі ось пряники.

- Я вас залишу. Думаю, вам потрібно поговорити, - все-таки Ілля виявився дійсно непоганою людиною. Він доставив Ніку додому, нагородив нас з Олею подарунками і потихеньку втік, даючи нам можливість обговорити всі новини та поділитися найпотаємнішим.

- Як ви тут? Чому так рано повернулися? - наша пропажа сіла на стілець, міцно притискаючи до себе щасливу доньку.

- Ми скучили і вирішили прилетіти раніше. А потім у нас з'явився справжнісінький дракон, тільки він ще маленький, - племінниця одразу ж вивалила на свою матір цілу купу подій минулої ночі, на що я тільки нервово посміхалася. - Але коли я прокинулася, то він кудись подівся, - розвела свої маленькі долоньки, розгублено озираючись на всі боки, раптом він кудись сховався.

- Дракон - це, звісно, добре, але ми не потягнемо собі таку домашню тварину, він же почне рости, а великому дракону місця в нас буде замало, - Ніка спробувала заспокоїти засмучену малечу. - Але він обов'язково ще прилетить, щоб тебе провідати.

- Правда? - очі Олі засвітилися надією, і ми ствердно кивнули.

А варто було племінниці заснути після насиченого подіями ранку, як Ніка запросила мене для розмови до своєї кімнати.

- Ліно, я хотіла з тобою поговорити щодо книжок. Читання - це, звісно ж, добре, але, може, не варто забивати дитині голову всілякими небилицями? - Я ошелешено витріщилася на роздратоване обличчя сестри. - Такі фантазії - це не нормально. Що якщо її потім будуть гнобити за невгамовну фантазію? Я не хочу, щоб моя донька стала вигнанцем, - так ось хто я в очах сестри... Вигнанець, якому просто немає місця поруч із нею та Олею.

- Добре, я тебе зрозуміла. Ще щось? - не знаю, звідки взявся такий тон, але мені вперше було настільки неприємно спілкуватися з сестрою.

- Ліна... Я не хотіла тебе образити, - але все одно зробила це. - Пробач мені, га? Просто ці її вигадки... Вони до добра не доведуть, - я коротко кивнула, збираючись іти:

- Я піду? - не знаю навіщо запитала, може хотіла, щоб Ніка мене зупинила, просто обійняла...

- Угу, - ось тобі й відповідь на уявне благання. - Завтра поїдемо обирати вам сукні, будь готова до дев'ятої, - ось так все просто. Чому я раніше цього не помічала? Сестра занадто звикла розпоряджатися моїм нікчемним життям. А я... Адже я так хотіла її підтримки.

- А що якщо я не зможу завтра? - можна ж поцікавитися моїми планами?

- Чому не зможеш? За продуктами можна і потім з'їздити, - у нерозумінні втупилася на мене Ніка.

- Ну так... Ти маєш рацію, - хитнула головою, приховуючи свої сльози, і поспішила вислизнути за двері, почувши наостанок тихий голос ріднули:

- Все в тебе вийде, Ліно, ти тільки руки не опускай. Адже я бачу, що тебе щось мучить, але ти не поспішаєш поділитися, - я завмерла, притулившись вухом до тонкої щілини, намагаючись не пропустити жодного слова. - Так буде краще, сестричко, - ледве змусила себе відірватися від стіни, тікаючи до своєї кімнати.

Весь наступний день ми займалися байдикуванням, а ввечері Ніка влаштувала для нас святкову вечерю з різними смаколиками і тортом. Під час поїдання делікатесів ми багато базікали, а коли сон виявився сильнішим, наше дівоче тріо розбрелося по кімнатах.

Ось тільки я не збиралася лягати спати. Я вперше зважилася, і мені сподобалося це відчуття самостійності. Акуратно зібравши свої речі в дорожню сумку, я сіла за ноутбук, старанно розглядаючи наші спільні фотографії, намагаючись закарбувати їх у пам'яті.

А коли годинник сповістив про настання опівночі, я впевненим кроком попрямувала в коридор. Тихо увійшла до кімнати племінниці, безшумно опускаючись на її ліжко, і ніжно поцілувала рум'яну щічку.

- "Люблю тебе, крихітко", - прошепотіла й обережно прикрила за собою двері, прямуючи до спальні сестри.

Ніка міцно спала, і я полегшено видихнула. Піти, не попрощавшись, я не могла, але й не хотіла нічого пояснювати. Завтра вона все одно мене вже не згадає. Обережно поправила ковдру, поцілувавши її розпатлане волосся, і так само тихо піднялася, промовивши беззвучно:

- "Я тебе люблю, рідненька", - швидко змахнула зрадницьку сльозу, що скотилася щокою, і поспішила до дверей, біля яких почула сонну відповідь:

- І я тебе люблю, Ліно, - ось і все.

Вислизнувши в коридор, я впевнено вимовила ім'я незнайомця:

- Кіріан, прийди, - ніби демона викликала.

Посміхнулася своїм дурним думкам і втупилася в порожнечу, яка почала наповнюватися сріблястим туманом.

Переді мною просто з повітря з'явилася чоловіча долоня, за яку мені недвозначно запропонували вхопитися, що я і зробила, не забуваючи, втім, і про власний багаж, який тримала в другій руці.
Ну що, Ліно, понеслася! Я подумки схрестила пальці і для більшого ефекту заплющила очі, старанно уявляючи, як ми проносимося крізь простір і час, опиняючись... А власне де ми зараз перебуваємо?
Місцевість була мені підозріло знайомою, і я втупилася в дворик біля нашого будинку, який я відвідувала щодня.

- А чому ми тут? - Я очікувала вийти де завгодно, але аж ніяк не за десять метрів від нашого під'їзду.

- А де, по-твоєму, найкраще місце для зустрічі? - Чоловік із усмішкою подивився спершу на мене, а потім і на мою валізу. - Для переміщення на Діанію мені потрібно підготуватися, це не відбувається одним клацанням пальців, - з розумінням кивнула, не знаючи, як поводитися далі. Може трохи відійти, щоб не заважати?

Після цього я акуратно поставила сумку на лавочку ліворуч від нас і приготувалася чекати. Вже не знаю, як це все відбуватиметься, але я сподівалася, що ми встигнемо щезнути до того моменту, коли рідні помітять моє зникнення.

Але ще більше я боялася, що побачу щасливих Ніку й Олю, які бадьоро крокуватимуть у своїх справах із самого ранку. Одне діло знати, що про мене забудуть усі навколо, і зовсім інше - бачити це на власні очі. Спостерігати, як моя маленька племінниця весело промайне повз, навіть не глянувши на тітку, що сиротливо сидить на лавці.