Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

- А..., - блін, як же все складно, потрібно по порядку, тоді, може, зможу свої думки викласти. - Ви теж дракон? - ну от, я запитала.

- Так, - зашибісь, одна справа здогадуватися, а зовсім інша - отримати вичерпну відповідь.

- І літаєте? - Навіщось уточнила, знову отримавши ствердний кивок. Просто чудово, може ще про лусочки запитати? Дурниці якісь у голову лізуть, їй-богу.

- Я розумію, що у вас шок. І більше того, готовий вам допомогти, - а ось із цього місця детальніше. - Якщо ви виявите бажання, я допоможу вам усе забути, і ви зможете жити, як і раніше, не стикаючись більше з нашим світом, - ага, значить, мені пропонують стерти пам'ять і все таке.

- І я забуду все-все? - Якось не дуже хотілося втрачати свої спогади, але я впевнена, що якщо залишу все як є, то моє життя більше не буде колишнім. Але й знати про те, що десь ось так літають справжні дракони - це дивно і трохи лякало.

- Ні, тільки сьогоднішню нічну подію, - уточнив чоловік, і я задумалася. Чи хотіла я повернутися до свого минулого розміреного життя? І з чого я вирішила, що якщо збережу спогади, то все стане з ніг на голову?

- А дракончик? - Чомусь його доля була мені не байдужа.

- Згодом він також вас забуде, у нього буде належний догляд і виховання, про це не турбуйтеся, - ну так, є ж спеціалізовані установи, професіонали своєї справи зуміють краще за мене впоратися з крилатим малюком.

- Тоді, мабуть... - я була готова вже погодитися, адже дуже страшно ставати частиною чарівного світу, в якому мені взагалі і не місце.

- "Мамо!", - і стільки гіркоти було в тому голосі, що рвав душу. Я підхопилася, вирушаючи в дитячу кімнату, і міцно обійняла своє дитинча. До біса все!

- Ні. Моя відповідь - ні, - сказала більш упевнено, щоб і самій не сумніватися в прийнятому рішенні. - Я виховуватиму свою дитину сама, - здається, я зараз роблю найбільшу дурницю у своєму житті, але покинути крихітку я просто так не могла.

- Ліно, ви не розумієте, на що підписуєтеся. Вам доведеться залишити своє колишнє життя, своїх рідних. Вони просто вас забудуть, - я подивилася на принишклу племінницю, а потім на дитинча у своїх руках, і розгублено застигла в нерішучості.

- Я... Мені... - я була не готова втрачати своїх дівчат, хоча й розуміла, що в них має розпочатися нове життя, у якому для мене просто не залишиться місця, але ж я зможу їх провідувати..., - Я можу трохи подумати і попрощатися з рідними? - Розумію, що вони все одно про мене забудуть, але це було важливим для мене особисто.

- У вас не більше двох днів. Подумайте добре, від чого ви відмовляєтеся, - нове життя... Чи була я до нього готова?

Я ніколи раніше не ризикувала, найбільшим ризиком у моєму житті було звільнення з роботи, та й то мене банально змусили. А зараз мені доведеться кардинально змінити своє життя. Чи зможу я? Не впевнена.

Мені потрібна була порада моєї сестри. Ніка завжди мене розуміла, і нехай вона потім не згадає, але її підтримка стала дуже необхідною.

- Гаразд, мені потрібні ці два дні, - я підняла рішучий погляд на чоловіка, і той з розумінням кивнув мені, забираючи дракончика з обійймів Олі, яка несподівано заснула.

- Просто покличете мене, коли у вас буде готова відповідь, - сказав нічний візитер і розчинився просто в повітрі, забираючи із собою мого малюка.

Адже він не обдурив? Не міг же? А що як...

- "Я повернуся", - прошелестіло десь поруч, і я боязко обернулася.