Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

Поїхали ми. На двох авто, бо з охороною.

— Везу вас до найкращого нашого контрабандиста, до Бороди. Ми йому найкоштовніші речі довіряємо, і жодного разу не схибив, — розповідав Борис. — Ближче до ночі випливете. За хорошого вітру вранці вже будете у Констанці. Там зараз болгари, але в Бороди свої люди є, болгари й не знатимуть. Далі до Варни. Там Борода відведе до нашої людини.

— Як його звати?

— Борода все знає.

— Я б теж хотів знати, про всяк випадок.

— Його звати Добрі Талєв, негоціант. Уже багато років працює з нами. У нього кілька крамниць по місту. Він відвезе у Пловдив, допоможе домовитися про переїзд через гори до Салонік. Але з вами не поїде, у нього якісь конфлікти з греками.

— Часто бувають зриви на кордоні?

— З Бородою ніколи. Він відчуває небезпеку. Його довго не могли піймати, потім приїхали найкращі сищики прикордонної охорони, таки спіймали, але Борода примудрився здатися сам, а товар на човні доплив до адресата. Потім Бенціон Менделевич Бороду викупив. Тепер він працює на нас.

— За нами їде якесь авто, — сказав я, вкотре глянувши у заднє скло.

— Не може бути! — запевнив Борис, озирнувся сам.

— Вони ведуть нас від самої «Варшави».

— Зараз перевіримо! — Борис постукав шоферу, відділеному від нас склом. — Зупиняйся!

Ми зупинилися, авто з охороною теж.

— Залишайтеся в салоні. — сказав Борис.

Авто ж, яке їхало за нами, спробувало проїхати повз, але Борис вихопив кольт. Авто різко загальмувало. Борис підійшов до водія, щось спитав, зазирнув у салон. Охоронці тримали руки на зброї. Але зброя не знадобилася. Борис поплескав по даху авта, воно поїхало.

— Хибна тривога, Іване Карповичу, — сказав Борис, сівши на своє місце. — Двоє офіцерів із митниці, їдуть на Кароліно-Бугаз до дівок.

— Вони сиділи в нас на хвості!

— Просто маршрути збіглися, ми теж їдемо в той бік. І тепер вони проїхали, чого хвилюватися? — Борис постукав водію, щоб той рушав.

Ми виїхали за місто й попрямували кудись на південь, уздовж моря. Більше за нами ніхто не їхав.

— Підозріле авто, — сказав я.

— Не хвилюйтеся, Іване Карповичу, ми зараз тримаємо Одесу в кулаці, тут немає кому стежити за вами. Хоча вашу обережність і зосередженість я поважаю. Бенціон Менделевич сказав мені вчитися у вас, що ніколи не можна розслаблятися, завжди треба бути готовим.

Ми їхали далі, потім повернули з дороги, в’їхали у якесь рибацьке селище, радше хутір. Сітки, човни, глиняні хати. Зупинилися біля одного з дворів. Борис глянув на годинник.

— Ну, ми вчасно, — сказав. Я кивнув. — А у вас є годинник?

— Ні. Я їх часто втрачав чи псував у пригодах. Не накупишся.

— Дарую! — Борис зняв свій і віддав мені.

— Не треба.

— Іване Карповичу, візьміть! У дорозі треба знати час. Беріть, беріть! Мені буде приємно!

— Ну, дякую.

— Надягайте. Ось так. А тепер ходімо.

Ми підійшли до двору, оточеного високим парканом Борис постукав — не просто так, а якось особливо, цілу мелодію вистукав. Нам відчинили хвіртку. Охоронці залишилися на вулиці. Пройшли через двір з сараями та будинком, вийшли до моря. Там на піску стояло кілька великих човнів, деякі зі щоглами. Назустріч вийшов невисокий чоловік із люлькою. Був він чисто поголений — не те що бороди, навіть на голові жодної волосини не було.

— Борода, доброго вечора, — сказав Борис. Борода кивнув. — Це людина, яку нам потрібно перевезти. — Борис вказав на мене. — Це дуже цінний пасажир, цінніший за все, що ти перевозив для нас. Ми дуже сподіваємося, що все буде добре.

Борода подивився на мене не так щоб дуже привітно чи радісно. Він виявився неговірким.

— У Варні його чекає Талєв, — продовжив Борис. Борода кивнув. — Це дорогий гість Бенціона Менделевича. Ти розумієш, як важливо, щоб його подорож була успішною.

Борода знов кивнув.

— Ну от і добре, — сказав Борис. Борода пішов.

— Щось він не дуже радий.

— Він завжди такий. Але він найкращий контрабандист по всьому Чорному морю. Він забезпечує нам хороші доходи і старанно виконує роботу. Ну що ж, Іване Карповичу. Відпливати будете, як стемніє. А поки йдіть до хати, відпочиньте. Щасливої дороги. Сподіваюся, ми ще з вами побачимося.

— Дякую.

Борис потиснув мені руку і пішов. Загули двигуни, й машини покотили в бік Одеси. Я сів у дворі, взяв книжечку і став далі читати про того Одіссея та його неймовірні пригоди. Чого тільки з ним не траплялося! Я сподівався, що моя подорож буде швидшою і безпечнішою. Читав, аж поки не почало сутеніти. Тоді двір став оживати. Чоловіки випхали на воду один із