Читати книгу - "Сплячі красуні"

Ейнджел-Реперка щезла; знов повернулася Ейнджел-Реднек. Джінет подумалося, що Ейнджел надто втомлена, щоби римувати. Ото й добре. На відміну від тієї, Ейнджел-Реднек була менш дратівною і більш (Джінет нашукувала те слово)… більш природною.

— Я знаю це, Ейнджел. І віддаю їй за це належне.

— Шкода, що вона завадила мені тебе вбити, — сказала Ейнджел. — Я би-м загризла тебе, відюхо, просто зубами. Думаю, що загризла б.

Вона видала якесь муркотіння.

— Знаю, що загризла б.

— Хочеш скористатися телефоном, Ейнджел? Джінет, якщо я просуну тобі цей телефон крізь ґрати, ти передаси його Ейнджел?

Тон у Євки був примирливим.

Балакали, що ця вродлива жінка в м’якій камері чи то чарівниця, чи демон. З рота в неї валом пурхали нетлі, Джінет на власні очі це бачила. Ким би Євка не була, схоже, в неї нема імунітету до глумління Ейнджел.

— Я певна, що змогла б тебе змусити проковтнути той телефон, — сказала Ейнджел.

— Я певна, що не змогла б, — сказала Євка.

— Змогла б.

Джінет зупинилася перед вікном у стіні, поклала долоню на шибку і дозволила собі там відпочити. Вона не хотіла фантазувати про сон, і не могла не фантазувати про нього.

Авжеж, в’язниці траплялися навіть уві сні; Джінет чимало разів чекала, поки її випустять з намареної камери, така ж знуджена, якою бувала, коли чекала у справжньому житті, поки її випустять зі справжньої камери. Але сон також був берегом і хвилі очищали його кожної ночі, змивали всі ті сліди ніг і багать, і піщані замки, і пивні бляшанки і всяке сміття; ті очищувальні хвилі змивали майже всі сліди, що вели до глибин. Сон також приводив Боббі. Він зустрічав її в лісі, який виріс на руїнах поганого старого світу, і все ставало кращим.

Чи буде Рі в її сні, в її сновидіннях? Дейміен же бував там, то чому не Рі? Чи той сон, що приходить з коконами, без сновидінь?

Джінет згадалося, як у деякі дні вона прокидалася, почуваючись такою юною, такою сильною і здоровою.

— Я готова поборотися з пумою! — вряди-годи казала вона Боббі, коли він був зовсім маленьким.

Вона не могла уявити, що зможе відчути себе такою тепер чи коли-небудь знов.

Коли Боббі тільки народився, він приніс їй декілька важких ночей.

— Чого ти хочеш? — зазвичай питалася вона в нього.

А він тільки плакав і плакав. Вона уявляла собі, що він насправді не знає сам, чого хоче, але сподівається, що його мама може знати і зробить це йому. Це жорстока частина материнства — не мати змоги зробити те, чого не можеш зрозуміти.

Джінет загадалася, а чи вона взагалі здатна тепер заснути? Що, як вона зламала собі сонну кістку? Порвала сонний м’яз? Сонну жилу? Очі в неї вчувалися жахливо сухими. Язик якимсь таким завеликим. Чому вона не піддалася?

Просто. Тому що вона не хотіла.

Вона була піддалася Дейміену і вона піддалася наркотикам, і її життя покотилося саме тим шляхом, який їй усі пророчили. А от цьому вона не піддасться. Це не піде так, як би їм хотілося.

Вона почала рахувати до шістдесяти, загубилася на сорока, повернулася до одиниці і за другим разом дісталася до сотні. Хто забиває, той виграє. Нумо, до відео! Як же звали того парубка, того дядька, що проказував оце «нумо, до відео»? Доктор Норкросс мусить пам’ятати.

Джінет подивилася на східну стіну, де металеві двері душової вели до вошобійки. Вона вирушила до тих дверей, праворуч-ліворуч, праворуч-ліворуч. Якийсь чоловік навпочіпки на підлозі підбирав бички, витрушуючи їх у сигаретний папір. Позаду неї Ейнджел пояснювала Євці, як би вона здирала з неї шкіру, як виколупала б її очі, засмажила їх з черемшею і з’їла: черемша присмачить будь-який гівняний наїдок. І так там надалі й надалі, бла-бла-бла та ля-ля-ля, тон і говірка сердита-сердита-сердита, ґрунтовна-ґрунтовна-ґрунтовна. На цей момент та розмова, якщо тільки Джінет сильно не зосереджувалася — хто казав, що казав, кому казав — перетворилася на бурмотіння радіо. Вона вже готова була почути номер телефона, що починається з 800.

— А знаєш, Ейнджел, зрештою я не думаю, що позичу тобі мою відеогру «Бум Таун», — сказала Євка, а Джінет хиталася праворуч-ліворуч, праворуч-ліворуч, фіксуючи різних кольорів папірці на дошці оголошень біля диспенсера «Квелл», слова надто змазані, щоб прочитати, але вона знала, що то розклади церковних служб, зборів АА, занять з художніх ремесел і нагадування про правила. На одному папірці дівчина-ельф танцювала над словами: «Я В РАПОРТІ ГАРНОЇ ПОВЕДІНКИ!» Джінет спотикливо зупинилась і кинула погляд туди, де сидів навпочіпки той чоловік. Там не було нікого.

— Агов? Гей! Куди ти пішов?

— Джінет, з тобою все гаразд?

— Угу.

Джінет поглянула назад, на двері Євчиної камери. Та дивна жінка стояла біля ґрат. З сумним виразом «ну, звичайно ж», який буває, коли ти мала сподівання, розуміючи, що вони не надто реалістичні, і цілком закономірно, життя зробило те, що робить життя з нереалістичними сподіваннями. Це було обличчя малої дитини щойно по тому, як її подряпала кішка, але перед тим, як їй заплакати.

— Я просто подумала, що я… ніби когось бачила.

— У тебе починаються галюцинації. Саме це й відбувається, коли не спиш. Тобі варто лягти й заснути, Джінет. Буде безпечніше для тебе, коли прийдуть ті чоловіки.

Джінет похитала головою:

— Я не хочу помирати.

— Ти не помреш. Ти заснеш, а потім прокинешся в зовсім іншому місці. — Обличчя Євки освітилося. — І ти будеш вільною.

Коли велося про Євку, Джінет не могла зібрати думки докупи. Вона здавалася божевільною, але не такою, як будь-яка з тих божевільних, яких Джінет знала в Дулінгському виправному. Деякі скажені такі близькі до вибуху, що ледь не чутно, як у них всередині цокотить. Така Ейнджел. Євка здавалася чимось іншим, і не через ті нетлі, Євка здавалася сповненою натхнення.

— Що ти знаєш про волю?

— Я знаю про волю все, — сказала Євка. — Навести тобі приклад?

— Якщо хочеш.

Джінет ризикнула кинути ще один погляд туди, де сидів той чоловік. Нікого там не було. Нікого.

— Ти знайдеш істот у темряві землі, значно глибшій за рештки тих гірських вершин, які до ноги повирубували вугільники, істот без очей, які вільніші, ніж коли-небудь була ти. Тому що вони живуть так, як їм самим хочеться, Джінет. Вони живуть повноцінним життям у своїй темряві. Вони всуціль такі, якими хочуть бути.

Євка повторила свої останні