Читати книгу - "Сплячі красуні"

class="p1">Він пояснив їм: оскільки звістка про засинання й прокидання Євки стала загальнодоступною, хтось — ймовірно, копи — обов’язково прийде по неї. Він не ризикнув ошелешувати Тіґа Мерфі, Ренда Квіґлі, Біллі Веттермора і Скотта Х’юза ідеєю, що Євка є якогось роду фантастичною істотою, чия безпека, а як наслідок і безпека кожної сущої жінки, залежить від Клінта. Він цілком і повністю був упевнений у власній здатності вмотивувати людину до бачення речей у новому світлі — саме це він робив ось уже майже два десятки років — але це була така ідея, якої навіть він не наважувався просувати. Спосіб, що його він застосував до останніх офіцерів Дулінгського виправного, був простіший: вони не можуть передати Євку місцевим. Більш того, вони не можуть грати з ними відкрито, бо щойно ті впевняться, що Євка інакша, як стануть ще настирнішими. Які не є справи з Євкою — хтозна який там імунітет у неї може бути — це мусять з’ясовувати серйозні науковці під контролем федерального уряду, які розуміються на тому, що вони збіса роблять. Не мало значення, що міська влада могла мати на меті подібний план: щоб її оглянув якийсь лікар, розпитав про її передісторію і взяв усі, які тільки можливо, аналізи в особи, яка, схоже, має унікальну біологію. Нібито все логічно.

Але, як сказав би Террі. Але.

Вона надто безцінна, щоби нею ризикувати, ось у чому полягає це «але». Якщо вони віддадуть Євку неправильним людям, якщо все піде наперекіс, якщо в когось урветься терпець і її вб’ють — просто з роздратування чи, скажімо, з потреби призначити винну жертву — яка тоді користь із неї буде усім тим матерям, дружинам і дочкам?

І забудьмо про Євку як про особу варту розпитування, повідомив Клінт своїй (дуже) тонкій синій лінії[254]. Вона не зможе й не розкаже нікому нічого. Бо, схоже, сама зеленого поняття не має, що такого особливого в її біології. Плюс, імунна вона чи ні, Єва Блек — психопатка, яка уколошкала пару метокухарів.

— Хтось усе ж таки міг би, типу, дослідити її тіло, і ДНК, і все таке, хіба ні? — висловив обнадійливе припущення Ренд Квіґлі. — Навіть якщо їй виб’ють мозок? — І тут же поспішив додати: — Я просто так кажу.

— Я певен, що змогли б, Ренде, — сказав Клінт, — але подумай, чи це оптимальний варіант? Мабуть, краще, якщо ми збережемо її мозок на місці? Він може стати в пригоді.

Ренд охоче з цим погодився.

Тим часом на підтримку свого сценарію Клінт робив регулярні дзвінки до ЦКЗ. Оскільки хлопці в Атланті не відповідали — постійні дзвінки нічого не давали, окрім записаного оголошення або того самого сигналу «зайнято», як було в четвер, коли почалася ця криза — він обговорював проблему з філією ЦКЗ, якій трапилось бути розташованою на другому поверсі одного порожнього будинку на Трімейн-стрит. Номер цієї філії належав мобільному телефону Лайли, а єдиними науковцями, з яких там складався штат, були Джаред і Мері Пак.

— Це знову Норкросс із Дулінгського виправного у Західній Вірджинії, — так починалася вистава, яку знову й знову, з невеличкими варіаціями, розігрував Клінт для вух дещиці своїх офіцерів.

— Ваш син спить, містере Норкросс, — так відгукнулася Мері на початку їхнього останнього сеансу. — Можна, якщо ваша ласка, я його вб’ю?

— Відповідь негативна, — промовив Клінт. — Блек досі засинає і прокидається. Вона досі надзвичайно небезпечна. Нам досі треба, щоб ви приїхали і забрали її.

Місіс Пак і молодша сестра Мері — обидві заснули в суботу вранці, а її відсутній у місті батько досі намагався якось дістатися додому з Бостона. Замість залишатися вдома на самоті, Мері затягнула матір і сестру на ліжко і пішла, приєдналась до Джареда. З цими двома підлітками Клінт був чесним… здебільшого. Просто оминув деякі факти. Він розповів їм, що у в’язниці є жінка, яка спить і прокидається, і попрохав їх узяти участь у цьому дурисвітстві з ЦКЗ, тому що, сказав Клінт, він побоюється, що його підлеглі капітулюють і розійдуться, якщо не бачитимуть, що він із кимось говорить і допомога на підході. Факти, які він оминув, стосувалися Євки: її неймовірних знань і угоди, яку вона йому запропонувала.

— Містере Норкросс, у мене сеча — чисто як напій «Монстер енерджі»[255]. Коли я швидко махаю руками, в повітрі залишаються смуги — я їх бачу. Це нормально? Ох, мабуть ні, та нехай, я думаю, це може бути початок мого переродження на супергероїню, а Джаред у своєму спальному мішку пропускає цю сенсаційну подію. Якщо він скоро не прокинеться, я пущу йому слину в вухо.

Це був той акт вистави, де Клінт яскраво розіграв роздратування:

— Це все чудово, і я безумовно сподіваюся, що ви докладаєте всіх необхідних зусиль, але дозвольте мені повторити: нам треба, щоб ви приїхали, вилучили цю жінку і почали з’ясовувати причини, які роблять її інакшою. Капіще?[256]Зателефонуйте мені, щойно вилетить гелікоптер.

— Ваша дружина в порядку, — сказала Мері. Її ейфорія знічев’я згасла. — Ну, без перемін. Самі розумієте, все, як було. Відпочиває… гм… спокійно відпочиває.

— Дякую вам, — сказав Клінт.

Уся ця логічна конструкція, яку він вибудував, була загалом такою хисткою, що Клінт загадувався, наскільки Біллі, Ренд, Тіґ і Скотт у неї насправді вірять, і наскільки вона тримається завдяки прагненню цих офіцерів самовіддано діяти посеред такої аморфної і заразом кошмарної надзвичайної ситуації.

Присутня була ще й інша мотивація у цій грі, проста, проте потужна: територіальний імператив, рефлекс захисту власної ділянки. У розумінні Клінтового невеличкого загону лицарів, в’язниця була їхньою фортецею і міщанам нічого тут робити, вмішуватися в тутешні справи.

Ці фактори допомогли їм, принаймні протягом кількох днів, виконувати ту роботу, до якої вони звикли, хоча й із дедалі зменшуваною кількістю арештанток, які потребували догляду. Вони знаходили втіху в роботі у знайомих обставинах. П’ятеро чоловіків по черзі спали на дивані в офіцерській кімнаті відпочинку і готували їжу в тюремній кухні. Напевне, допомагало ще й те, що Біллі, Скотт та Ренд були молоді й неодружені, а Тіґ, старший за них на двадцять років, був розлученим, без дітей. Вони навіть нібито адаптувалися, після певного невдоволення, до рішучої вимоги Клінта не робити надалі жодних персональних дзвінків, оскільки від цього залежить безпека їх усіх і кожного. Ну й, відповідно, підтримали його в найогиднішому з рішень, яке він був змушений прийняти: під приводом «інструкцій з додержання безпеки у надзвичайній ситуації» за допомогою металорізних ножиць вони ампутували