Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

втім, сівши на своє місце після промови, Винниченко зразу про неї й забув — інші думки вже запанували ним цілковито, йому б треба мерщій додому: вдома на столі чекала на нього невідкладна коректура! Після довгої перерви починає знову виходити в світ журнал «Літературно–науковий вісник» — вже не у Львові, а в Києві — і в першому ж зошитові відроджуваного журналу — Річник XVIII, том LXVII, книжка І, липень, — він починає публікацію свого нового романа «Записки кирпатого Мефістофеля»…

Після виступу Винниченка зал так немовчно гув, не звертаючи уваги на дзвоник головуючого, що Софія Галечко вимушена була подати електричним світлом сигнал до перерви. Збуджені делегати потовпились у фойє, де містився загальний буфет, — сперечатися, а члени президії пішли за лаштунки, де стараннями Галечко був улаштований спеціальний буфетик для лідерів та вождів.

4

Коли Винниченко ввійшов у буфет, Грушевський жував бутерброд з кав'яром, а другий — з шинкою — тримав у руці напоготові. Та побачивши Винниченка, він, — дожовуючи один та розмахуючи другим, — зразу кинувся до нього. Заміри його були виразно агресивні.

— Пане–добродію! — зашипів він. — Я відмовляюся вас розуміти! Ви чините неполітично! Не в інтересах нашої справи!

Винниченко змушений був трохи відхилитись, бо Грушевський віяв йому бородою просто в лице.

— Ви, пане–добродію, — репетував Грушевський, — почали «за здравіє», але закінчили «за упокой»! Не можу, звісно, не погодитись із справедливістю вашого тезису про гноблення української нації царським режимом та з дотепністю вашого антитезису про загрозу такого ж гноблення з боку революційного російського режиму. Але ж, прошу вас, мій пане–добродію, хоч я й цілковито поділяю ваш заклик супроти Ради депутатів, та вашим закликом супроти Тимчасового уряду ви провокуєте конфлікт поміж українством і центральною владою, нехай і російською, яка, проте, цілковито виповідає нашу платформу в частині соціальних реформ! Звичайно, ви, як соціал–демократ, ображені, що не соціал–демократія стоїть на чолі Тимчасового уряду і…

Грушевський ковтнув останній кавалочок бутерброда з шинкою, і це дало змогу Винниченкові урвати нестримну зливу його слів.

— Даруйте, шановний Михаиле Сергійовичу, — як міг, лагідно промовив Винниченко, — я вас також не зовсім розумію…

— А я вас зовсім і ніколи не міг зрозуміти, шановний пане!

Винниченко потис плечима і промовив ухильно:

— За довгі роки, що ми перебуваємо в доброму знайомстві, Михаиле Сергійовичу, нам доводилося вже не раз сперечатись…

— Не раз! — зойкнув Грушевський. — Щоразу! Завжди!

— Якщо ви, Михаиле Сергійовичу, маєте на увазі наші з вами суперечки з приводу літературних робіт, — зразу відгукнувся Винниченко, вже без лагідних тонів у мові, — то, справді, не можу пригадати такого випадку, щоб ваші погляди на мій літературний сюжет…

— Ваш літературний сюжет! — аж вискнув Грушевський. — У фізіології для цього поняття інакший термін! А вулична мова добирає для нього і зовсім недрукованих слів! Я, справді, завжди радив вам змінити ваш «сюжет», бо на вас починають ображатись усі інші частини людського тіла!

— Михаиле Сергійовичу! — Винниченко зблід, і його випещена борідка стала сторч. — Прошу не забувати, що зараз ми з вами…

— Ми з вами!

— …стоїмо на чолі відродження нашої нації!

— Нашої! Яка ж це, прошу вас, наша нація, коли ви продалися молохові російської плутократії!

— Пане Грушевський! — прошепотів, бо спересердя втратив голос, Винниченко. — Я б радив вам бодай слухати, що ви говорите!

— А я, пане Винниченко, раджу вам слухати, що говорить про вас наша нація: ви — перекинчик! Ви перекинулись у російську літературу! Ви почали писати вже й російською мовою!

— Пане професоре, — спробував гідно відповісти Винниченко, — вам достоту зрозуміло, чому таке трапилось: українські видавництва сплачують надто мізерний гонорар, а я — не домовласник…

Грушевський аж підстрибнув на місці:

— Прошу сказати, що ви маєте на увазі? На що натякаєте?…

— Ви закликаєте всіх прийти нації на допомогу, а самі десять років не сплачуєте внесків у «товариство національної запомоги»! Дарма що протягом цих років поставили собі — крім будинка на Паньківській — ще й будинок на п'ять поверхів на Бібіковському бульварі і тепер лупите три шкури комірного з ваших квартирантів!

Порятувати справу самовіддано кинулась Софія Галечко. Прегарними плечиками вона розсунула забіяк і мило посміхнулась спочатку шефові — Грушевському, потім підшефові — Винниченкові: